Надійка Гербіш – надзвичайно особлива молода письменниця, її “Теплі історії до кави” та “Теплі історії до шоколаду” свого часу зігріли не одного вдячного читача! Створивши на папері свій особливий світ, сповнений добрих вчинків і маленьких щоденних радощів, вона змогла подарувати своїм читачам набагато більше, ніж просто історії. А все тому, що її книжки, у буквальному сенсі цього слова, теплі на дотик. А такі ніколи й нікого не залишають байдужими.
Перегляньте також:
– Надійко, український книжковий ринок буквально вибухнув свого часу твоєю книгою «Теплі історії до кави»: люди масово скуповували книги і собі, і на подарунки, вчилися в’язати светрики для горняток, почали варити каву в турках і цитувати твої тексти у своїх блогах. Потім одразу слідом вийшла твоя друга книга «Теплі історії до шоколаду» – і знову ажіотаж. Популярними твої книжки залишаються і зараз, їх шукають, їх читають, їх цитують! Чи ти мріяла про такий успіх? Чи ця зірка щастя впала тобі до рук несподівано?
Це було абсолютно несподіване диво. З іншого боку, я з дитинства мріяла бути письменницею і отримувати багато-багато читацьких листів, щоб аж мішками. І щоби можна було вмоститися на підлозі, обкластися тими листами і читати-читати. Мрія здійснилася, але теж у знааачно більших масштабах, ніж я собі уявляла. Тепер мої мрії сміливіші, але Бог не перестає мене дивувати масштабом Своєї любові та Своїх мрій про мене.
– Всі читають Надійку Гербіш, а що ж читає сама Надійка? Розкажи про свої літературні вподобання: класика чи іронічний детектив, білі вірші чи фентезі, езотерика чи біографія?
Найбільше я читаю біографій, американської есеїстки (у стилі Дона Міллера та Енн Ламмотт) та дитячих книжок. Особливо полюбляю канадійських і американських письменниць із попередніх століть. Як же вони писали для дітей! Я завжди тааак надихаюся їхніми книжками, що навіть не маю слів, аби то описати. Зараз от читаю серію книжок Лори Інґалс Вайлдер і мрію перекласти всі її книжки українською.
– Яку б книжку взяла з собою на безлюдний острів? Чому? Увага! Книгу прийдеться перечитувати, зачитувати її до дір – за відсутністю інших.
Біблію. Тут без варіантів.
– Якби ти могла вибрати: мати крила й вміти літати чи бути невидимою, що б ти обрала? Чи є щось третє?
Мені насправді дуже подобається бути собою. Знаю, що Бог дібрав усе необхідне для мого щастя і щедро то все мені вручив.
– Ти сова чи жайворонок? Якщо сова, то чим займаєшся до третіх півнів? Якщо жайворонок, то з якою піснею прокидаєшся?
Сова. Але з народженням донечки мій графік змінився: ми вимикаємо світло, коли вона лягає спати, і насолоджуємося часом на двох разом із чоловіком, а вранці я встаю, коли висплюся (якщо доня не виспалася швидше за мене), і йду в душ, поїсти, почитати-помолитися, а якщо встигаю, то ще щось пишу.
– Твої прихильники знають, що ти щаслива й заміжня, а історія знайомства з твоїм чоловіком у вас романтична? Розкажеш, як все було? Чим завойовував коханий твоє серце?
Завоював гарячими руками, велосипедом і гітарою. І пригодами. Ми ледь не вбилися в день нашого ближчого знайомства (перше знайомство було на кілька тижнів раніше, але дуже поверхневе: знайомтесь, Надійка, Ігор, ну що, пішли далі), з’їжджаючи з крутющої гори на велосипеді, перелякалися добряче, але насміялися також. А ще Ігор допоміг мені викарабкуватися на гору, тримаючи за руку. І все. З того часу я шукаю найменшої нагоди вкласти свою долоню в його. Бо я мерзну в руки, а його долоні гарячі. Ну і бо люблю.
– Є така популярна жувальна гумка Love is…, де у кожному фантику цікава картинка і надпис-дефініція кохання. А який би надпис розмістила на такому фантику ти? Можеш продовжити речення: Love is… Кохання – це…
…коли двоє преспокійно можуть обходитися одне без одного, але натомість обирають бути разом і бути одне для одного.
– Зараз вас уже троє, і у вашій сім’ї з’явилося маленьке щастя – Богдана. Скажи, будь ласка, з власного досвіду, чи змінюється жінка після народження дитини? Чи ти відчула якісь внутрішні зміни?
Жінка стає щасливішою. Тобто, справжнє щастя не залежить від того, чи є в жінки улюблена справа, чоловік, дитина, друзі, дім чи будь-що інше. Справжнє щастя не залежить від обставин і навіть від інших людей. Але якщо жінка була щасливою до народження дитини, то дитина це щастя неймовірно поглиблює. І примножує. З народженням Дануськи я стала впевненішою і, здається, трохи мудрішою. Узагалі, в мені на краще змінилося з її народження все-все-все, окрім, хіба що, осанки. Над останнім треба працювати.
– Богдані пощастило з мамою! Адже ти можеш розповідати їй унікальні, авторсько-мамині казки щодня! Є уже три чудових книжечки про пригоди маленького мишенятка, чи означає це, що Надійка Гербіш відтепер писатиме виключно дитячі казки?
Ні, звісно. Одна з книжок, котрі зараз готуються до друку, дуже-дуже доросла. Значно доросліша за «Історії…», якщо так можна це означити. А інша – дитяча. Написана напередодні Різдва, коли наша дівчинка вже дуже активно витанцьовувала в моєму животі. Зараз мені здається, що ота різдвяна книжка – найкраще з того, що я писала. Але, сподіваюся, щоразу мені писатиметься краще. Глибше, пронизливіше, справжніше.
– А взагалі читачі вже, мабуть, страшенно за тобою скучили і з нетерпінням чекають на якусь смачну книжкову новинку. Що у твоїх творчих планах? Ще ж не довго чекати, правда? J Чи працюєш зараз над рукописом нової книги?
Не довго. Як я вже казала, зараз готуються до друку дві книжки. Тимчасом я виношую нові ідеї. І як матиму трохи вільного часу, писатиму.
– Ти – велика подорожниця, любиш мандрувати, спостерігати за світом, всотувати в себе культуру, колорит, атмосферу, а потім розповідати свої затишні історії. Загалом ти любиш їздити туди, де ще не ступала твоя нога, чи повертатися туди, де залишила шматочок свого серця?
Дуже люблю відкривати нові місця. Але зараз мрію повернутися туди, де мені було дуже добре. Але вже з Ігорем і Богданочкою.
– Що привозиш із поїздок? Магнітики? Смаколики? Щось інше?
Магнітики привозити не люблю. Хіба коли хтось попросить. А от смаколики – інша справа. Особливо на подарунки найдорожчим. Ще книжки. Часом щось дрібне з одягу – шарфики, наприклад. І багато фотографій. І подорожніх нотаток.
– З іменем Еммануель у всіх виникають чіткі асоціації. У тебе ж цим іменем пов’язана зовсім інша історія. Розкажеш, яка?
Моя мама завжди мріяла бути місіонеркою в Африці. Вона була викладачкою в університеті й перекладачкою. Але коли я вийшла заміж і вона переконалася, що мені з чоловіком дуже добре живеться (це було для неї принципово, адже вона виховувала мене сама й дуже переймалася, щоби я «опинилася» в «добрих руках»), поїхала в Кенію. Там вона й зустріла маленького хлопчика, котрого немовлям викинули з дому на вулицю. Його звали Еммануїл. То довга і прекрасна історія. Зараз він живе в люблячій родині, уже пішов до школи.
– Твої книжки дуже теплі, добрі, сповнені маленьких щоденних радостей, так хотілося б, щоб і в житті було те ж саме. Проте світ жорстокий. Як ти вважаєш, що врятує наш Світ?
Віра в Ісуса.
– А чи є у тебе персональна Муза? Де шукаєш натхнення?
Натхнення – всюди. Навіть не знаю, де його немає.
– Фото-фокус. Ти любиш фотографувати, і в тебе це виходить на відмінно! З чого все почалося? Пам’ятаєш свою першу фотографію?
Першу фотографію не пам’ятаю, але пам’ятаю, як захотіла фотоапарат. А потім – кращий. І ще кращий. Зараз я, на жаль, мало присвячую часу фотографії. Розумію, що зовсім-зовсім у тому напрямку не розвиваюся. Натомість є чудова можливість надихатися і надихати інстаґрамними світлинами.
.jpg)
– Якщо задуматися, то ти більше письменниця, фотографиня, перекладач, викладач чи просто любляча дружина і мама?
Воно все переплетено якось. Але пріоритетні для мене, звісно, ролі дружини й мами.
– Твоя улюблена цитата.
У мене в кожній читаній книжці чимало жовтих смужок – то я виділяю маркером улюблені цитати. Зараз спадає на думку біблійна: «Надійся на Господа, будь сильним, і нехай буде міцне твоє серце, і надійся на Господа».
– Твій улюблений фільм.
Їх кілька. Але першим чомусь згадався «Під деревом зеленим», екранізація однойменного роману з Кілі Хоуз у головній ролі.
– Якби знімали фільм про твоє життя, як вважаєш, яка актриса дуже добре впоралася б з такою роллю? І яку назву мав би такий фільм?
Ой, з назвами мені складно завжди. А от актриса… Навіть не знаю. Може, Вайнона Райдер – вона свого часу так чудово зіграла Джо в «Маленьких жінках». А, може, Рейчел МакАдамс – вона мені дуже подобається глибиною характеру, котра просвічує в її грі.
– Чи можеш продовжити жартівливе речення: «Я – Каралєвна, тому що…»?
…донька Царя.
– Рецепт гарного настрою від Надійки Гербіш для наших читачок!
Берегти внутрішній стержень, не боятися радіти навіть усупереч смутку, жити для інших.
Перший українодівочий сайт гарного настрою “Каралєвна” бажає Надійці Гербіш велику кількість теплих листів від вдячних читачів, цікавих книжкових проектів, сімейного затишку і крил за плечима!
Діалог вела Слава Світова
http://karalevna.com.ua/
