«На війні немає простих рішень»: командир батальйону поліції Тернопільщини Андрій Гожій про службу та відповідальність
Для командира батальйону поліції особливого призначення (стрілецький) ГУНП у Тернопільській області Андрія Гожія командування — це значно більше, ніж віддавати накази. Його щоденна робота охоплює підготовку бійців, організацію служби, забезпечення підрозділу всім необхідним — від боєкомплекту до дронів. Та найважливіше — відповідальність за людей і турбота про те, щоб кожен повернувся з бойового виходу, пише Головне управління Національної поліції Тернопільської області.
На передовій рішення нерідко доводиться ухвалювати за лічені хвилини або навіть секунди. При цьому командир не завжди має повну картину того, що відбувається на позиціях.
«Віддавати наказ – це непросто, тому що більшість рішень командиру доводиться ухвалювати миттєво. Ти маєш обмаль інформації, всього 5-10 відсотків із поля бою. Ти ж не бачиш, що саме в той момент відбувається по всьому фронту. У цьому й полягає головна складність», – розповідає Андрій Гожій.
За роки служби він по-іншому подивився на роль командира. Це не лише управління особовим складом, а й постійна емоційна залученість у життя підрозділу.
«Десь ми всі уявляємо, що командир – це людина, яка тільки керує підрозділом, але насправді це не так. Ти живеш колективом, проживаєш емоційно разом всі моменти. Ти одночасно батько, мати, психолог, організатор і той, хто відповідає за повернення кожного бійця з бойового виходу живим», – переконаний командир.
Особливо важко, коли немає зв’язку з бійцями. Андрій Гожій знає кожного зі своїх підлеглих, розуміє їхні можливості, готує до виконання завдань і перевіряє спорядження. Тому будь-яка невизначеність під час бою стає серйозним випробуванням.
«Найбільше, за що переживаю, – це коли є мовчання з позиції. Коли немає ніякої інформації і доповідають, що є прильоти чи відбувалися контакти з ворогом. Моменти тиші – це найтяжчі моменти для мене», – зізнається комбат.
Один із таких випадків стався у 2025 році під час бойової роботи на Торецькому напрямку. Позиція підрозділу перебувала під інтенсивними обстрілами. Після чергового удару зв’язок із бійцями зник на півтори доби. Командування знало про активність ворожої аеророзвідки та наслідки обстрілів, але не мало інформації про стан військовослужбовців.
«Ворог обстрілював позицію із різних видів озброєння 150 разів на добу і контролював все по периметру. Коли зв’язок із бійцями зник – ці відчуття досі зі мною. Утім, навіть в умовах щільного вогню наш підрозділ зміг налагодити логістику небом. Пілоти спланували маршрут, розраховували все до деталей і з висоти 150 метрів підлітали і скидали хлопцям на позицію посилки – їжу, воду, БК», – розповідає комбат.
Доставка стала складною операцією: необхідно було доправити все точно на позицію, не привертаючи уваги ворога. Завдяки такій логістиці підрозділ підтримував зв’язок із бійцями протягом усіх 70 днів і забезпечив їхній вихід із позиції.
Серед головних складових успішної роботи батальйону Андрій Гожій називає злагодженість, взаємну довіру між командиром і бійцями та готовність особового складу виконувати поставлені завдання. Військовослужбовець на передовій має бути впевнений, що логістика й забезпечення працюють, а отже, він може зосередитися на своїй роботі.
Найболючішою частиною служби залишаються втрати. Після загибелі побратимів командир переживає спільне горе, але водночас мусить підтримати особовий склад і продовжити виконання завдань. Андрій Гожій наголошує, що пам’ятає та шанує всіх загиблих товаришів.
Повномасштабна війна змінила й характер роботи поліцейських стрілецьких підрозділів. Сьогодні вони виконують бойові завдання безпосередньо на передовій.
«Поліцейський, який працював до 24 лютого 2022 року, і той, хто сьогодні виконує завдання на передовій, – це вже різний досвід і різний рівень відповідальності. Зараз поліцейські підрозділи – така ж сила, як ЗСУ та інші спецпідрозділи, які беруть безпосередню участь у захисті держави», – говорить командир.
Серед відзнак Андрія Гожія — орден Богдана Хмельницького III ступеня, яким його нещодавно нагородили Указом Президента України. Водночас командир сприймає нагороду не лише як особисте визнання, а і як відзначення бойового шляху та заслуг усього підрозділу.
