На Тернопільщині журналісти видання пишуть, що їх “кинув” найвідоміший міський голова
Майже шість років колектив редакції часопису міг бути спокійним за завтрашній день, принаймні за те, що його нікуди не виселять, адже з власником приміщення, у якому ми перебуваємо з травня 1962 року, – Чортківською районною радою, 18 червня 2019-го укладено угоду, посвідчену нотаріально, про оренду частини приміщення на першому поверсі будівлі, що по вулиці Зеленій, 3 м. Чорткова, терміном – 15 років, тобто до 18 червня 2034 року.
Все було зроблено згідно з буквою закону про реформування друкованих ЗМІ завдяки порозумінню з колишніми засновниками газети – районною радою і райдержадміністрацією, які не чинили ніяких перешкод. Однак наприкінці минулого року пролунав для нас перший тривожний дзвіночок – районна рада затвердила на сесійному засіданні грошову оцінку будівлі з подальшим її виставленням на продаж.
6-го березня у малій залі засідань районної ради відбулася нарада з ініціативи Чортківської міської ради за участю голови райради Марії Чупрій, голови районної військової адміністрації Володимира Шипітка, міського голови Володимира Шматька та його заступників, керівників депутатських фракцій міськради, ряду депутатів районної ради та ін. Річ у тім, що міськрада в особі її голови звернулася з проханням передати вищезазначену будівлю з комунальної власності територіальних громад Чортківського району у власність міста з метою облаштування на першому поверсі, де зараз міститься редакція районки, районного краєзнавчого музею. (Саме районного, – підкреслив міський голова, – оскільки наявні експонати стосуються всього Чортківського району; невеликий музей магдебурії планують облаштувати в іншому місці.) В додачу місто готове перерахувати в районний бюджет 2 млн грн субвенцій.
Як відомо, донедавна від часу свого заснування (1979 р.) на другому поверсі будівлі по вул. Зеленій, 3 містився районний краєзнавчий музей, переданий 2015 р. у комунальну власність міста, який три роки тому переїхав на другий поверх колишньої міської бібліотеки для дітей по вул. Залізничній. Чому саме на перший? Було дано пояснення: відповідно до сучасних вимог доступності людей з обмеженими фізичними можливостями. І хоча й тут існує певна бар’єрність у вигляді десятка сходинок, все ж це менше, ніж дістатися на другий поверх. Інших підходящих приміщень на першому поверсі, зі слів В.Шматька, у місті просто немає.
У такому разі місто готове для редакції «Голосу народу» передати в довгострокову оренду на попередніх умовах терміном 25 років декілька кабінетів на другому поверсі або частину крила на першому, де раніше містилося районне радіомовлення. Це буде прописано окремим рішенням сесії міської ради з укладенням відповідного договору.
Присутні на нараді очільники району взяли цю інформацію до уваги, зазначивши, що дане питання слід обговорити з головами депутатських фракцій. І як до цього віднесуться депутати – невідомо. Зауважимо, що затверджена ціна незалежної грошової оцінки будівлі – 7,5 млн грн.
Звісно, почуте було сприйнято нами з тривогою. Присутній на нараді автор цих рядків зазначив, що свого часу, заробивши певні кошти під час одних-других виборів ми поетапно проводили внутрішній ремонт приміщень, замінили зовнішні двері, вікна, електропроводку тощо. Ще у 70-х-80-х рр. наші попередники збудували гаражі та інші підсобні приміщення. Основний контингент наших відвідувачів – це старенькі люди, багато з яких приходять на милицях чи з паличками.
З іншого боку, редакція – це не тільки суто творчий колектив, що займається випуском газети і на тому крапка. Це – соціальна інституція, простір для спілкування, майданчик для зустрічей, масової роботи з читачами тощо. Зрештою, хіба обов’язково музей має бути на першому поверсі? Як вихід: скажімо, на місці колишньої Колиндянської лікарні завершують облаштування геріатричного центру, де для людей з обмеженими фізичними можливостями встановлюють зовнішній ліфт.
Зрозуміло, нам шкода покидати насиджене місце. Якщо будівлю продадуть, далеко не факт, що ми тут взагалі залишимось. Ну і про перспективу договору з міськрадою: на прикладі сумнозвісного Будапештського меморандуму бачимо, що навіть на куди глобальнішому міжнародному рівні не надто воліють дотримуватись письмових домовленостей, та й керівництво міста з часом може змінитися. Звичайно, найкраще для нас, щоб все залишалось у перевіреному роками статусі-кво. Хоча, відверто кажучи, й самої будівлі шкода, фасад якої облуплений, псує загальну картину в центрі міста. Власними силами ми цього нині не потягнемо.
Як воно буде надалі – наразі невідомо. 13-го березня планується проведення чергової сесії Чортківської районної ради, де розглядатимуть це архіважливе для нашого подальшого існування питання. Мусимо пережити і такі складні часи. Все ж, це набагато легше, ніж війна.