Довга дорога з Тернополя до самого краю Сибіру. Тюремні вагони, а їх аж дванадцять, повільно рухаються, а ми замучені голодом, холодом, спрагою та не людським ставлення охоронців, сиділи в них. Майже через день хтось помирав з наших хлопців, але і мертвих, кати хотіли везти. Куди ми їдемо? Невідомо. Адже вже місяць у дорозі. Нас у Тернополі, коло триста засуджених, яких енкаведисти звезли з всієї області, 26 листопада 1945 року погрузили, як худобу, у холодні вагони. Друга година ночі, під конвоєм ми швидко заскакували, не знаючи куди і навіщо в свої тюремні клітки на колесах. Двадцять років каторжних робіт. За що? За те що я українець? За те, що я народився і виріс на Україні? За те, що люблю свій рідний край? За те, що став на захист своєї неньки України, своєї сім’ї, традицій? За те, що не захотів бути москальським рабом? Тому і присудили мені каторгу. А перед тим відбув півроку катувань, допитів. Мордувало аж сім слідчих. Все намагались, щоб я здав ще своїх побратимів. Але як? А я після допитів і суду отримав роботу на півночі Росії, ще з безплатною доставкою і місце призначення. Коли мене заганяли у вагон, то нелюд-енкаведист кричав до нас, що там навчать любити рускій мір і бить послушним. А що ми маємо любити? Ворога? Адже скільки існує наша рідна земля, то ці варвари приходять, грабують, нищать і роблять нас рабами. І заставляли колись та заставляють тепер розбудовувати свій край, то Петербург на кістках наших, то Москва, то Сибір. А скільки каналів побудовано, залізничних шляхів, портів, заводів, шахт. Не злічити, все там могили українців. А самі стали себе називати старшим братом. Як може нелюд бути мені братом? Ось я іду щось там будувати. І не сам, дванадцять вагонів по сорок, сорок п’ять в кожному. Але не впав я духом. І не буду я рабом. І не будуть мої побратими. Ох тяжко їм прийдеться з нами бути в Сибірі. Адже місяць в дорозі, ми тихо розмовляємо між собою, згадуємо про нашу боротьбу.
Перегляньте також:
- Тернопільський музей отримав експонати що нагадують про боротьбу кримськотатарського народу
- В’ячеслав Негода став на бік Тернопільського мистецького коледжу ім. Соломії Крушельницької
СЛЮСАРІВСЬКИЙ ГРИГОРІЙ ДАНИЛОВИЧ, народився 26 червня 1921 року в селі Глинськ Сумської області, навчався у Київському університеті. 1944 року у травні був направлений на роботу в Вишнівецький районний відділ освіти. З вересня займав посаду завідуючого районним відділом освіти. Заарештований 22 листопада 1944 року Вишневецьким слідчим відділом УНКДБ у Тернопільській області. 12 липня 1945 року засуджений на 20 років каторжних робіт з конфіскацією майна і на 5 років позбавлення прав. Каторгу відбував у Магадані. Звільнений 26 червня 1955 року. Проживав у Сумах.
Кінець весни 1944 року. Я прибув до Вишневця по направленню Тернопільського обкому партії для організації навчальної роботи у районі. Там дали мені ряд вказівок щодо організаційних питань але основне це підбір педагогів до шкіл району. Я повинен на роботу брати не місцевих вчителів, а “східняків” так місцеві називали нас. Моє перше враження про містечко було помилковим. Коли я прибув, а це 24 травня, то кругом були єврейські зруйновані будинки, але самих євреїв я не бачив. За те в райкомі, у воєнкоматі, у відділі освіти чув російську мову. Коли поцікавився про склад населення то все зрозумів.
У 1941 році у містечку Вишнівець проживало 1424 українці, 921 єврей, 123 поляки, 46 росіян, для порівняння у 1944 році у Вишнівці проживало 1044 українців, з них 360 вихідців з Східної України, 338 росіян, 24 єврея. Щоб знищити українців на наших теренах, у Вишнівці в 1944 році було створено три катівні, де мордували місцевих людей. Багато полонених відправляли в тюрми до Тернополя, Львова, Кременця, Дубна. Радянська влада вела не тільки фізичне знищення місцевого населення, а й моральне, застосовуючи різні методи впливу на маси. Місцевий райком партії винищував українську духовність, культуру, релігію, історію, мову, традиції. А найстрашніше — це знищення сім’ї і психологічний вплив на підростаюче покоління. Тому основа ціль присланих про-московських педагогів формувати у дітей любов до Москви та до Леніна. Але я не такий. як думали комуністи. Моє дитинство пройшло під впливом бабусі, яка зародила основи націоналізму. З малих років вона розповідала мені цікаві історичні факти козацтва. Вона була противником комуністичної системи. А коли почався на Україні страшний голод, коли почали помирати мільйони наших людей, особливо діти, то вона не раз мені казала, щоб я запам’ятав що комуністична партія свідомо нищить українських людей для того, що на їхніх місцях заселити московитів, народ без національності. Вона постійно мені говорила, що коли я виросту, то завжди лишався українцем, любив і шанував рідну мову і захищав рідний народ. Я і посвятив себе цім вказівкам бабусі. Закінчивши Київський університет, був направлений у Тернопільську область, у Вишневецький район. У ОУН поступив ще в 1940 році. Коли мене направляли на Західну Україну, то Київське керівництво дало мені адрес “Сокола” та проінструктували, як я маю зустрітися.
КОЗИРЄВ ЄВГЕН ОЛЕКСАНДРОВИЧ, народився 15 березня 1912 року в місті Житомирі. Навчався у Варшавському університеті. Член Просвіти з 1936 року. Член ОУН з 1938 року. Кличка “Сокіл”. Працював вчителем у Вишневці з 1934 року. Заарештований у 20 листопада 1944 року Вишневецьким НКДБ. Засуджений 25 травня 1945 року ВТ військ НКВС у Тернопільській області на 20 років каторжних робіт. Звільнений 16 квітня 1954 року.
Євген мене звів з вчителями району, які були членами ОУН.
ГНАТІВ ВАСИЛЬ ПЕТРОВИЧ, народився в Івано-Франківську в 1910 році. Заківчив Віденський університет. Працював вчителем у Вишневці з 1933 року. Член Просвіти з 1930 року, член ОУН з 1938 року. Кличка “Береза” Заарештований 21 листопада 1944 року. Засуджений 25 травня 1945 року ВТ військ НКВС у Тернопільській області на 20 років. Звільнений 28 липня 1945 року.
ТИБОЛЬЧУК ХОМА ІВАНОВИЧ, народився 1892 році в селі Тишенці Люблінського воєводства, вчителював в селі Бутин, член Просвіти з 1932 року, член ОУН з 1938 року. Кличка “Хмара” Заарештований 13 березня 1945 року Вишневецьким НКДБ. Засуджений 23 травня 1945 року на 10 років каторжних робіт.
ТИБОЛЬЧУК ГАЛИНА ХОМІВНА, народилася 17 вересня 1922 року в селі Бутин. Вчителька молодших класів. Член просвіти, член ОУН. Пропагандист УПА. Кличка “Вітер” Заарештована в 13 березня 1945 року Вишневецьким НКДБ. Засуджена 20 червня 1945 року на 10 років каторжних робіт. Звільнена 16 листопада 1944 року.
КОЛОМІЄЦЬ ЄВДОКІЯ ВАСИЛІВНА, народилася 18 квітня 1924 року на Полтавщині. Направлена на роботу в село Великий Кунинець вчителькою у квітні 1944 року. Член ОУН з травня 1944 року. Пропагандист сотні “Сокола”. Кличка “ Квітка”. У 1946 році виїхала за межі області.
ГАРУС ГАЛИНА ДМИТРІВНА, народилася 8 жовтня 1922 року в селищі Диканька Полтавськї області, направлена на роботу у Вишневецький район, село Колодно в червні 1944 року. Член ОУН, кличка “Вишня”. Заарештована Вишневецьким РВ НКДБ 17 березня 1945 року за поширення на уроках антирадянської агітації по голодомор. Перебувала у Вишневецькій катівні до 10 квітня 1945 року. Засуджена 19 травня 1945 року ВТ військ НКВС у Тернопільській області на 10 років з конфіскацією майна на на 5 років позбавлення прав. Звільнена 18 березня 1953 року.
ВАНКЕВИЧ ОЛЬГА ЮРІЇВНА, народилася 24 вересня 1912 року в селі Чигарі Збаразькі. Була директором в селі Чайчинці Вишневецького району. Член ОУН з 1930 року. Надрайоновий пропагандист УПА. Заарештована 15 листопада 1944 року Вишневецьким НКДБ. Два місяці перебувала у Вишневецькій катівні на допитах. Засуджена 2 липня 1945 року ВТ військ НКВД у Тернопільській області на 15 років каторжних робіт із конфіскацією майна та 5 років позбавлення прав. Звільнена 3 березня 1955 року.
Всі ми прийшли на освітянську ниву Вишневеччини навесті 44 року у дуже складний час. Комуністична партія хотіла чим найшвидше перевиховувати підростаюче покоління в піонерських безбожників та пришити любов до вождя і Москви. Вся наша вчительська робота повинна була базуватись на цьому. Адже у березні 1944 року на Вишнівеччину прийшли нові загарбники. Знову море крові, повно трупів і відкрились нові тюрми. У Вишнівці був створений відділ НКВД, де базувалась 21 стрілкової бригади 229 особлива рота з 286 енкеаведистами: з них 43 офіцерського складу, 43 сержанти та 134 рядових. Керівний склад місцевого НКВД: Давиденко, Прокопов, Мулов, Фролов, Паращуак, Бойко, Харламов, Квасов, Боков та інші. Все це кати місцевого населення, які знущались, мордували жінок, дітей, людей похилого віку за те що вони були українцями і мріяли про Україну. Також у Вишнівці був створений суд, прокуратура, воєнкомат та інші керівні органи, які працювали на поневолення Вишневчан. І там у травні райком партії відкрив районний відділ освіти, де я почав керувати і мав виконувати всі вказівки райкомівських працівників, перевиховуючи маленьких українців в яничарів. До жовтня 44 року з Східної України до нас в район прибуло 36 педагогів. Більшість молоді дівчата. Але і були дружини енкаведистів та партійних керівників району, які навіть не вміли розмовляти українською. Я бачив цей страшний тиск на підростаюче покоління що чинили ці російські вчителі. Енкаведисти та сексоти постійно відслідковували мої дії, прислухались до моїх розмов, висловлювань, зустрічей з освітянськими працівниками та побратимами. Нас постійно попереджували бути обережними. Але як? Та ми знали на що йдемо. І в любий момент може настати ця мить. Мить арешту. У вересні у районному відділі освіти працювало два інспектори по школах і один уповноважений від Вишневецьких енкаведистів Волков П. Практично він займався збором інформації серед педагогів району для передачі в райком партії та РВ НКВД. Я добре запам’ятав цей день 22 листопада. Я був зранку у Старовишнівецькій школі і повертався до кабінету, щоб переглянути деякі нові документи. До мене підійшов Волков і повідомив що мене чекають в НКВД. Мене часто викликали, то на наради, то для надання вказівок чи інформації. Так, що я швидко зайшов в приміщення де і зустрів капітана Авдохіна та капітана Соколова. Вони показали мені рукою куди я маю зайти. Там вже були лейтенант Капустін та ще двоє, яких я знав на вигляд. Мені вони різко сказали, що я затриманий до вияснення деяких обставин і повинен дати свідчення. Тоді я все усвідомив. Мене водили цього дня до дванадцяти годин підряд до слідчих на допити. Правда не били, але і їсти не дали. Потім завели в підвал і посадили під варту. Так розпочалося моє життя в тюрмі. Звинувачували у всьому: за націоналізм, за релігію, за український патріотизм, за те що більше сприяв вчителям що викладали на українській мові. Звинувачували навіть у тому що на робочому місці мав портрет Тараса Шевченка. Треба портрет вождя тут мати, кричав слідчий. У Вишневці мене протримали десь коло місяця і відправили в Кременець, а потім у Тернопіль, де і відбувся суд. Обвинувачували за те, що я організував Вишневецьку групу вчителів-бандерівців та проводив з ними підривну роботи проти радянської влади. Зривав навчальний процес та заставляв вчителів району агітувати проти комуністичної системи. Мав зв’язки з сотниками УПА в районі, поширював агітаційні листівки, та був німецьким шпигуном. Цілий букет обвинувачень. Але саме основне; це видумані доноси сексотів. Самих сексотів не приводили на очні ставки, а зачитували і показували цілі написані листи. Дата і підпис. Де я був і з ким зустрічався. Про що говорив і що мав у руках. Деякі почерки я впізнав. Одних заставляли це написати, а інші таки були продажними. Жорстоко зі мною поводились і у Вишневецькій катівні, Кременецькій та Тернопільській. Били, не давали пити води, тримали довго на допитах стоячи, не давали спати. Але витримав, не здавав своїх побратимів. І вони мене не зраджували. Адже проводили перехресні допити з Ванкевич Ольгою, Гнатівим Василем, Козиревим Євгеном. Ми все не визнавали. А енкаведисти злилися і били нас. Знущались сильно. При мені побили Ольгу так, що вона втратила свідомість. Нас всіх засудили. Засудили за те що ми так палко любили нашу неньку УКРАЇНУ. Судили за те що ми вчили дітей бути українцями, любити свою рідну мову, шанувати традиції і знати нашу історію. І після суду я був гордий тим що мене засудили за УКРАЇНУ.
МАТЕРІАЛИ ПІДГОТОВИВ ОЛЕГ КРИВОКУЛЬСЬКИЙ
