Музику до “Квітів ромена” на вірш Бориса Демкова Владислав Толмачов написав у рейсовому автобусі Тернопіль-Чортків

Шановні українці і всі, кому подобається українська музика і пісня, слухайте чудову пісню про спогад молодості своєї і пересилайте її своїм друзям і знайомим. Бо кожний раз її хочеться слухати знову і знову на всі роки. Пісня і голос, виконання фантастичні! Музика — мова нашої душі. Перші акорди піднімають пласти пам’яті і приводять в сьогодення те, що було багато років тому. У кожного своє дитинство, юність, зрілість. І всі ми об’єднуємось цією мелодією в сильний гурт з єдиним серцем, великим серцем, наповненим ніжністю, добротою і любов’ю. Пам’ятаю цю пісню з дитинства. Не люблю низьких жіночих голосів. А тут прямо зачарування! У батьків була платівка з цією піснею… З багатьох пісень, якраз ця виділялася своєю неймовірністю…. Таке ретро не можна забувати! У менесльози від спогадів…. (З інтернету).

Спекотного літнього дня далекого 1964 року Владислав Толмачов від’їжджав на канікули до райцентру Чорткова, де жили його батьки. На платформі автостанції місцевий поет Борис Демків, який прийшов проводжати юного композитора, дав йому кілька аркушів паперу: ”Це вірші. Будеш мати час — почитай, може, щось вибереш для пісні”. Лише рушив автобус, Владислав переглянув написане і виокремив для себе вірш ”Квіти ромена”. Від обласного центру до Чорткова усього 70 кілометрів, але цього часу (як виявилося) цілком достатньо, щоб написати пісню. І не просто пісню — шлягер! Через якийсь час автори показали свій витвір популярній співачці того часу Валентині Купріній. Згодом пісня зазвучала не лише з радіо– та телеефіру, а й повсюди — у концертних залах і на танцювальних майданчиках, у ресторанах і просто на вулицях. У 1968 році фірма ”Мелодія” випустила мільйонну ”золоту платівку” з ”Квітами ромена”, а відома чи не на півсоюзу Чортківська кондитерська фабрика на Тернопільщині розробила технологію і почала випускати шоколадні цукерки з назвою ”Квіти ромена”. Наступного року парфуми імені нев’янучого суперхіта з’явилися на Харківській парфумерній фабриці.

У конкурсі на кращу пісню самодіяльних авторів „Квіти ромена” зазнали фіаско

Шануй батька і матір… Цю Божу заповідь ми забуваємо практично завжди, коли йдеться про авторів пісень. Подібне не раз траплялося в нашій пісенній долі. Свою цікаву історію має популярний хіт 1960-х років „Квіти ромена”

У ті часи пісні про квіти були дуже модними. Усі вони присвячені вічній темі — коханню.
Образ квітів ромена до тернопільського поета Бориса Демкова прийшов випадково, а текст написав легенько і швидко:

Вітер в горах заснув,
Ліг сосні на рамена.
Вечір зорі в росі
Розгубив золоті.
Я для тебе зірву
Синє листя ромена —
Найчарівніше зілля землі.

Ти на мене чекай
На хрещатій дорозі,
Збережи назавжди
Щире серце мені.
Я тобі принесу
В голоснім передгроззі
Щонайкращі квітки запашні.

— Покласти на музику його запропонував Владиславові Толмачову, який навчався у Тернопільському музучилищі, — визнавав Борис Демків. — Владислав думав, що ромен — це ромашка. Насправді ж ромен належить до роду ромашкових, росте у Карпатах, його ще звуть квіткою „люби мене”. Дуже гарна назва, набагато краща, ніж ромен”.

А ось як згадував той момент композитор Владислав Томачов: „Після закінчення другого курсу Тернопільського музичного училища (навчався на теоретико–композиторському відділенні) я їхав на літні канікули до батьків у Чортків. Тато у мене військовий. До слова, батько — росіянин, а мати — вірменка. Та й я народився в Уссурійську. Але доля нашу сім’ю закинула до Чорткова, де була військова частина. Я — українець російсько–вірменського „розливу”. Якось мені Ніна Матвієнко сказала: „Ви пишете такі гарні українські пісні. Як ви їх відчуваєте?” Гадаю, що це все від Бога. Значить, так мало бути. А тоді на стару тернопільську автостанцію прийшов мене провести Борис Демків, з яким ми вже мали одну пісню. Боря (як люб’язно називали ми його) дав мені п’ять чи шість віршів. Я перечитав усе і зупинився на „Квітах ромена”. Музика народилася відразу. Я промугикав собі кілька разів. Майже все сходилося. У такому першоваріанті були лише два куплети пісні і всім відомий приспів. Коли приїхав додому, відразу записав ноти. Першим слухачем був мій батько (він у мене лікар), який сказав: „Оце буде гарна пісня”. А вже у вересні твір звучав у репертуарі вокального ансамблю нашого музучилища. До речі, у школу, в паралельні класи (я в ”А”, а він — у ”Б”), у Чорткові ходив з Ігорем Покладом. Щоправда, він у нас був лише до шостого класу. Його батька перевели на військову службу до Тернополя, там Ігор навчався до 10 класу в середній школі №4”.

Проте доля до „Квітів ромена” не відразу була прихильною. Тоді ж проходив конкурс на кращу пісню самодіяльних авторів. Переможців очікувала одна перша премія, дві — другі, три — треті і п’ятнадцять заохочувальних. Борис з Владиславом були згідні і на заохочувальну розміром в 15 карбованців, за які студент міг тоді місяць прожити. У конкурсі Демків і Толмачов зазнали фіаско — її ніхто навіть не згадав…

Прем’єра ”Квітів ромена” відбулася у тернопільській глибинці, у Вигоді Борщівського району, куди концертну бригаду Тернопільського музучилища відправили вітати двічі Героя Соцпраці, знамениту на весь радянський союз ланкову буряківниць Євгенію Долинюк.

Художня рада у пісні знайшла… бандерівський дух

Що цікаво, що у пісенних словах про кохання художня рада знайшла… антирадянщину. До чого лише тоді не придиралися. У приспіві були слова: „Ти на мене чекай на хрещатій дорозі…” Якийсь маразматик у слові „хрещата” відчув присмак не лише релігійний, а й бандерівський! Наслідки могли бути плачевні. Але вогонь погасили ще у зародку. Добрі люди з кдб (на щастя, були там і такі) і цк компартії України врятували тоді авторів, і їхню пісню.

З часом пісня всім подобалася, і Владислав з Борисом мріяли, щоб її заспівала Валентина Купріна — співачка номер один того часу. І, на їхнє щастя, така нагода незабаром випала: вона гастролювала у Тернополі, мала концерти в обласній філармонії. Було це у січні 1967 року.

І тут сталося несподіване: автори були настільки скромні, що пісню Купріній показав їхній товариш.

— ”Хрещеним батьком” пісні став мій товариш з музучилища Петро Панасюк. Він був сміливішим і не побоявся (я чомусь ніяк не міг цього зробити) піти за лаштунки до відомої співачки і показати їй пісню, — зізнавався Владислав Толмачов. — Справді, ми вцілили в ”десятку” — це була пісня Валентини Купріної! Більше того, вона повідомила Петрові, що хотіла б заспівати під мій акомпанемент. Я ж стояв у фойє і хвилювався. Купріна вийшла з гримерної і сказала: „Молодий чоловіче, зайдіть до мене”.

Артистці наша пісня сподобалась, вона відразу погодилась взяти її у свій репертуар. Щоправда, Валентина Іванівна попросила поета дописати ще один куплет, адже пісня видалася їй якоюсь куцою, закороткою. Боря дописав його, він став середнім із трьох куплетів твору. Ось ці слова:

І у кожнім листку нерозгадана тайна,
Найтепліші слова в пелюстках тих звучать.
Ніжну квітку ромена чародійною здавна
Називають гуцули з Карпат.

Незабаром у музичній програмі ”Променя” відбулася радіопрем’єра. Так ми з Борисом Демківим стали відомими людьми…

— Мабуть, невипадково мені присвоїли тоді неофіційний титул ”Цариці квітів”, — казала Валентина Купріна. — Його придумав і пустив між люди Женя Дудар. Справді, дуже багато гарних пісень писали про квіти. Я ніколи не співала про комуністичну партію. До „Квітів ромена” співала „Червону троянду” Анатолія Горчинського на вірш Леоніда Татаренка. А той день, коли до мене прийшли Борис і Владислав дуже добре пам’ятаю. Ось так хлопці чекали, доки я не приїхала на гастролі до Тернополя, де мені й запропонували цю пісню. Вона у мене пролежала майже рік. Записала її на радіо у два голоси — спочатку проспівала терцію, а потім основну мелодію”.

„Золота” платівка, цукерки і парфуми „Квіти ромена”

”Квіти ромена” досить швидко набули популярності і звучали повсюди:у концертних залах, на танцмайданчиках, по радіо і телебаченні, у ресторанах і просто на вулицях. На замовлення читачів слова хіта (тоді ще не знали цього слова) і ноти друкували районні, обласні і центральні газети та журнали. Згодом запис Валентини Купріної розтиражувала фірма „Мелодія”.

— Це була платівка–міньйон на гнучкій основі. Але це не зашкодило їй стати „золотою”, — згадував Владислав Толмачов. — Я ж мав проблеми: знайомі, друзі й колеги просили подарувати дефіцитну платівку. Надсилав я їх пачками навіть на Урал, звідкіля родом. Якось довелося спеціально йти на прийом до директора київського ЦУМу, щоб просити продати мені як одному з авторів пісні енну кількість платівок з її записом. Він, звичайно, посприяв, але за умови, що я обов’язково виступлю перед працівниками універмагу. Постаралися й мої земляки: у 1968–му Чортківська кондитерська фабрика почала випускати шоколадні цукерки „Квіти ромена”. Мабуть, хтось з меломанів був і на Харківській парфумерній фабриці, де наступного року з’явилися парфуми з такою милозвучною для нас назвою. А це вже заслуга земляків Валентини Купріної. Вона народилася в тому селі, що й Ілля Рєпін”.

„І зів’яне в журбі Cинє листя ромена — Найчарівніше листя землі…”

Згодом композитор Владислав Толмачов перебрався до столиці, працював якийсь час директором музичної школи, а з 1970–го перейшов на творчу роботу. Писав і далі. Ніна Матвієнко, Раїса Кириченко, ансамбль „Медобори” співали його „Сік землі” на слова Володимира Вихруща, а Тамара Міансарова — „Ой, Іване” на вірш Анатолія Драгомирецького. Помер 2 жовтня 2007–го на 67–му році життя. Похований на Алеї митців міського кладовища у Броварах.

А Борис Демків залишився в Тернополі. Йому пощастило написати кілька пісень з Олександром Білашем і Анатолієм Горчинським. Помер в останній день 2001 року, мав 65 літ. Похований на Микулинецькому цвинтарі у Тернополі. На надгробку золотими буквами вибиті слова його вірша, який став метою його життєвої і творчої дороги.

Легендарна співачка Валентина Купріна (гордість нації, символ свого покоління, одна із піонерів української естрадної пісні без будь–яких звань та державних відзнак, хоч у золотому фонді Національного радіо зберігається понад дві сотні заспіваних шедеврів з дванадцятьма різними оркестрами — усе наживо; для неї спеціально творили близько 25 композиторів) не дотягнула до 90-ліття півроку…

Так склалося, що Господь подарував Борисові Демківу та Владиславу Толмачову вічний шлягер, щось схоже до ”Квітів ромена” у кожного з них вже так і не народилося…

А якщо не прийдеш —
Вітер, наче сирена,
Буде плакати сам,
Сам–один уві млі,
І зів’яне в журбі
Cинє листя ромена —
Найчарівніше листя землі.

Довідка. Демків Борис Миколайович (20. 07. 1936 — 31. 12. 2001) — український поет, публіцист, перекладач. Працював інструктором обкому комсомолу, методистом обласного Будинку народної творчості, кореспондентом тернопільських обласних газет „Ровесник”, „Вільне життя”, керівником літоб’єднанння „Сонячні кларнети”, очолював відділ мистецтва обласної бібліотеки для юнацтва, завідував літературною частиною Тернопільського обласного музично–драматичного театру ім. Т.Шевченка, відділом поезії у журналі ”Тернопіль”. Закінчив (1973) Львівський університет (факультет журналістики). Похований на Микулинецькому цвинтарі у м. Тернополі.

Купріна Валентина Іванівна (01. 02. 1934 – 2 квітня 2024) — одна із родоначальників української естрадної пісні, найпопулярніша українська співачка 1960–х років. З 1964 — солістка Українського радіо. У золотому фонді Національного радіо у записах зберігається понад 200 пісень. Виступала з оркестром „Дніпро”. Похована на цвинтарі в рідному селі Кочеток Чугуївського р–ну Харківської обл.

Толмачов Владислав Валентинович (28. 02. 1941 — 02. 10. 2007) — український композитор. Закінчив Тернопільське музичне училище (1966, теоретико–композиторське відділення, клас Б.Олексієнка), 1966–1969 — директор музичної школи у Києві, з 1970 — на творчій роботі. Похований на Алеї слави міського кладовища у Броварах.