Многокутна безвихідь
- Опубліковано: Остап Дроздов
- —
- 15 Грудня, 2025
Нерозв’язувальна довговічна війна передбачає саме це: поступове призвичаєння до гіршого замість спроб із нього виплутатися. І чим гірше ставатиме, тим дужче роздуватиметься кулька незламності, стійкості, терплячості, живучості – всіх тих доблесних рис, які треба “передати у спадок” дітям-онукам-правнукам.
Сценарій вічної війни сюрпризів не має. Він до потворства простий і невибагливий. У ньому нема потреби щось згущати чи причорнювати – він сам по собі є густющою чорнотою, дистильовано-концентрованою.
Вічна війна (з супутнім до неї самопишанням, самопоплескуванням по плечу, самопідтримкою, самонаснагою, самопідбадьорюванням, самозаохочуванням, самопіднесенням) навчає переживати катарсис у найтемнішому горі, відчувати повноту життя за рахунок його постійної загроженості.
Чим довше горе – тим сильніша звичка до нього і все нижче понижування планки. Коли дзбани адреналіну й рулони останніх жил невичерпні – тоді гостре сприйняття дійсності бере верх над раціональним, і з пастки емоційних віражів уже не вибратися без сторонньої помочі. Бо тяжко розривати замкнуте коло, в якому присутні найвищі точки переживань за все людське життя.
Це може тривати аж до правнуків включно.
Остап Дроздов
