Молода, але надзвичайно перспективна, велика, доброзичлива та економічно розвинена. Саме так можна охарактеризувати Збаразьку міську об’єднану територіальну громаду. Хоча об’єдналася вона лише у 2020 році, розвивається небаченими темпами. Поки в інших громадах скаржаться на брак робіт, у Збаразькій – лише нарощують потужності. Минуло більше року з часу, як ми спілкувалися з головою громади Романом Полікровським. Вирішили поцікавитися у керманича, як вдається господарювати сьогодні.
– Пане Романе, як вдається впоратися із непростими реаліями?
Перегляньте також:
- На Донеччині загинув тернополянин Микола Головенко
- Графік вимкнення світла на Тернопільщині на 22 листопада
– Кожен місяць війни несе свої виклики. Якщо на початку ми були на піднесенні, працювали на величезному ентузіазмі, то тепер з кожним місяцем, з кожним днем напрацьовуємо досвід і стратегію у вирішенні різних проблем.
Певна річ, питанням номер один, гадаю, у будь-якій громаді є співпраця з військовими, активна допомога ЗСУ. Хоча не так. Ми допомагаємо самі собі через допомогу Збройним силам! Кожна родина може звернутися до нас із запитом щодо одягу чи взуття для захисника. Так, раніше це було більш затребуваним. Тепер ЗСУ більше забезпечені екіпіруванням, але все залежить від спецрозділу, місця перебування. Тому ми завжди радо підтримуємо. Також допомагаємо захисникам різноманітними технічними засобами, зокрема, безпілотними літальними апаратами різних модифікацій. Також пробуємо різні тестові варіанти зі збирання дронів. Але основною проблемою є постачання запчастин, які ми дістаємо з Китаю. Офіційно їх закупити не можливо. У цьому полягає вся складність. Але шукаємо виходи.
У нас діє програма субвенцій для військових частин. Активно співпрацюємо з підрозділами, які розміщені у нашій громаді. Зокрема, у співпраці із приватним бізнесом, а саме американською компанією Wood-Mizer, представництво якої є у Тернополі, започаткували проєкт, що наразі перебуває у процесі погодження в Міністерстві оборони. Він передбачає виготовлення заготовок для бліндажів. У результаті це мало б дуже допомогти захисникам на передовій, їм не потрібно було б бігати по посадках і шукати деревину для бліндажів.
Стало доброю традицією, що до збору коштів долучаються працівники громади. За ці кошти ми купуємо дрони. Активно працює наша клубна мережа. Проводячи різноманітні заходи, працівники культури збирають кошти на армію. До допомоги залучені усі, ніхто не байдикує. Ми намагаємося купувати ті речі, які вкрай необхідні.
Максимально допомагаємо з автомобілями. Зокрема, виходець з нашої громади Ігор Вітенько, який вже багато років живе і працює у Бельгії, знаходить і передає нам карети «швидкої допомоги». Вже більше 70 автомобілів передали на потреби ЗСУ. Величезна подяка йому від нашої громади та усіх українців за таку потужну допомогу. Адже це теж великий вклад у спільну перемогу.
– Війна триває, зростають видатки, які потребують чималих коштів. А кошти у бюджет громади, як відомо, йдуть з податків підприємств. Тож як працює бізнес у Збаразькій громаді?
– Направду, щоб виграти війну, потрібні кошти. Більше того, країна зараз не просто має вижити, а розвиватися. І думки, що сьогодні не будемо думати про економіку, а лише про війну, – доволі хибні. Це грає на руку ворога! Він докладає максимум зусиль, щоб зупинити наш економічний, інтелектуальний, культурний розвиток. Ми – одна із тих громад, яка в економічному плані за час війни набагато вирвалися вперед у плані створення робочих місць. Ці процеси запущені ще у довоєнний час і зараз дають свої плоди. Так, під час повномасштабного вторгнення у нас відновили роботу підприємства, які до цього не працювали багато років. Зокрема, горілчаний завод, який є одним із найпотужніших платників податків, а також цукровий завод. Задіяли багаторічну співпрацю із аграрним бізнесом і попросили у більшій кількості вирощувати цукровий буряк. Тепер найнижча заробітна плата на цукровому заводі – 25 тисяч гривень. Там є 110-120 робочих місць. До слова, на горілчаному заводі – 250 робочих місць.
– Пане голово, знаємо, що у вашу громаду мали намір переїхати релокаційні підприємства з прифронтових територій.
– Не тільки люди втікають від війни, а й бізнес, шукаючи сприятливого інвестиційного клімату, хорошого ставлення, прозорості і чесності. Відтак, у рамках цієї співпраці до нас переїхало підприємство «Талан-Пром», яке виготовляє спецвзуття, зокрема і для військових, воно надало сто робочих місць для жителів нашої громади. Цьогоріч розширили підприємство ще на сто робочих місць, загалом вже більше двохсот людей працює на підприємстві. Також до нас переїхало відоме велике видавництво «Пегас» з Харківщини. Вони беруть активну участь у культурному житті громади, дарують книги для нашої бібліотеки.
До слова, озвучу «Свободі» ексклюзивну інформацію. До нас переїжджають підприємства зі сходу країни. Одне – на стадії будівництва, планують там запустити двісті робочих місць. Інше – займатиметься виробництвом вафельної продукції, там планують надати 150 робочих місць. Тож великі релокаційні підприємства діють на території нашої громади, наповнюючи бюджет, а нашим людям дають можливість отримати робочі місця з достойною зарплатнею.
За два роки кількість робочих місць збільшилася на сімсот. Гадаю, це високий показник. Цьогоріч, якщо все йтиме за планом, додасться ще 400. У нас має розпочатися будівництво макаронної фабрики, виробники вже закупили все необхідне обладнання. Обіцяють, що до кінця року підприємство запрацює.
Тож тим підприємствам, які втратили можливість працювати на сході, маємо надати можливість тут, щоб вони не виїхали за кордон, адже це послабить економіку нашої країни. Ми намагаємося зробити усе, що вони відчували гостинність і підтримку.
– А як щодо торгівельної мережі, зокрема великих супермаркетів?
– Працюємо і у цьому напрямку. У нас відкривається великий супермаркет мережі «АТБ». Окрім того, відкрилися ще два великі магазини – «ПС маркет» (це місцева мережа магазинів, яка бере свій початок у Кременці), «СМ маркет». Це, по-перше, знову ж таки робочі місця. А по-друге, це можливість людям купувати товар у комфортних, санітарно-витриманих умовах. Ми намагаємося розвиватися в економічному плані, адже розуміємо, щоб виграти війну, потрібно бути сильними.
– Пане Романе, пам’ятаємо, ви розповідали про велику міжнародну співпрацю. На якій стадії вона є сьогодні?
– Це така сфера, від якої багато чого залежало, особливо у перші дні, перші місяці війни. Величезну благодійну допомогу надавали міста-побратими, зокрема з Польщі, Німеччини, Франції, Італії, для переселенців: продукти харчування, засоби гігієни, одяг, генератори.
На жаль, тепер є дуже велика загроза того, що ситуація ускладниться і знову збільшиться кількість вимушено переміщених осіб. Ми тримаємо зв’язок із міськими головами з прифронтових територій. Певна річ, готові допомогти, незважаючи на те, що зараз в рази зменшилася міжнародна підтримка.
До слова, в громаді залишилися жити близько 1000 людей. Більшість знайшли роботу, можливість реалізуватися. Чому мене зараз насторожує ця ситуація? Річ у тім, що немає стільки вільного приватного житла. Є виклики, є проблеми. Але нас не може це зупиняти. Переконаний, що різні громади, різні гілки влади повинні консолідувати свою роботу і спільно долати всі труднощі. Робити усе, щоб люди, яким доведеться сюди переїхати, не відчували себе непотрібними. Ми маємо бути гостинними!
– Не можемо оминути болючої теми мобілізації. Яка ваша думка щодо подій, які останнім часом відбуваються у суспільстві
– У нашій громаді мобілізовано 1300-1400 осіб, загинули 54 захисника. Соцмережі кишать відео-роликами, які доволі негативно впливають на настрої українців, і це стало великим викликом для держави. Я не військовий експерт, не готовий оцінювати військові дії. Але розумію, що десь таки були допущені помилки, якщо так відбувається мобілізація. Моя позиція однозначна – ті військові, які воюють вже тривалий час, потребують заміни, підсилення. Але все має відбуватися на законних підставах. Я завжди повторюю, що не можна неправовими методами будувати правову державу. Нам не можна уподібнюватися до країни-агресора.
Підтримую думку, що Збройним силам потрібно застосовувати такий ефективний метод, як рекрутинг. Скажімо, у 3-тій штурмовій мають досвід рекрутингу, у них немає проблем із залученням військових, адже вони обрали правильну стратегію, пояснюючи мобілізованому його обов’язки та застосовуючи професійні навички людини. Адже часто буває так, що мобілізований – «айтішник», а йому дають в руки лопату і кажуть копати окопи. Він був би безцінним в іншій сфері, скажімо, радіоелектронної боротьби, управління дронами, відбитті різних хакерських атак тощо.
Переконаний, що сьогодні кожен українець має відчувати неабияку вдячність нашим військовим. Всупереч різним правильним чи неправильним діям влади, провалу дипломатії, ще багатьом чинникам, військові бездоганно виконують свою роботу. Маємо бути вдячні захисникам, а також родинам військових. Не боятися визнавати свої помилки. І, звісно, вірити в Бога і в перемогу. Як каже мій добрий товариш Степан Барна: «На передовій невіруючих немає». Тож і ми не маємо права на зневіру!
