Минулого місяця Президент України Петро Порошенко вручив Державну премію України ім. Тараса Шевченка 2014 року видатним діячам культури. Серед них і закарпатський письменник Мирослав Дочинець, який отримав високу відзнаку за романи «Криничар. Діяріюш найбагатшого чоловіка Мукачівської домінії» та «Горянин. Води Господніх русел». З паном Мирославом у «НОВОЇ Тернопільської газети» уже давно склалися теплі приязні стосунки, тож, звичайно, ми відразу задзвонили йому, щоб привітати з високою нагородою.
Перегляньте також:
- «Spektr» – нове лице відомої стоматології
- «Зброї буде більше, зброя буде якісніша. Україні потрібно пропонувати ленд-ліз», – дипломат Роман Безсмертний
— Пане Мирославе, «НОВА…» щиро вітає вас! Вам мали вручити премію ще у лютому-березні, а ви отримали її аж тепер…
— Тоді час такий був, що не до вручення… Не було президента, не було кому вручати.
— У деяких ЗМІ уже написали, що ви — двічі лауреат Шевченківської премії, мовляв, і за минулий рік отримали, і тепер.
— Ні, що ви, Шевченківська премія дається тільки один раз! А те, що так хтось написав, це помилка, вони просто не розуміють.
— Те, що ви отримали премію у такий неспокійний для України час, не затьмарює радості від нагороди?
— Якихось великих радісних відчуттів з приводу отримання премії у мене й раніше не було. Я по-філософськи це сприймаю. Цієї премії більше чекали мої читачі, ніж я. Приємно, звичайно, що моя праця освячено іменем Шевченка, яке дуже високе для мене.
— Ваш Вічник, дід Андрій Ворон вчить, що не треба боятися війни та кризи, бо вони людину зміцнюють, оновлюють, але ці слова ми сприймали відсторонено, не думаючи, що це зачепить нас…
— Ми цього не чекали 360 років, відколи не є господарями на своїй землі. Не відчували, але рано чи пізно правда і закони розвитку суспільного життя мають торжествувати. Тому нині навіть для нас самих стало відкриттям, що ми — жива нація, готова піднятися і боротися, причому абсолютно з неймовірним ворогом, нарешті відірватися від гальма культурного і духовного розвитку, яким є московська імперія. Так, ця війна освячена жертвами, кров’ю… Але такі вартісні речі, як Свобода, Незалежність, Воля, не даються просто так. Європейські народи, котрі пройшли все це, причому у значно страшніших варіантах, тому й живуть нині комфортно, мирно, благодатно. І ми врешті теж повинні перейти цей рубікон, щоб мати те, що нам належить. Це невідворотність розвитку незалежного народу.
— Попри те, багато українців, слухаючи нині невтішні новини зі Сходу, де гинуть і гинуть наші чоловіки, впадають у розпач…
— Це погано. Впадати у розпач не потрібно, бо перемагає дух нашого народу, якого не можна зломити. І жоден Путін не посягне на те, що ми не віддамо.
— Але, окрім зовнішнього ворога, у нас залишається й внутрішній… У владі знову ті ж нахабні обличчя, які не бажають реформ…
— Народ уже зрозумів свою силу, тому жодна влада в Україні більше не буде домінувати над народом, це вже однозначно, ми перейшли цю межу. І влада буде швидко мінятися, тому що ми починаємо розуміти, що саме від нас залежить, якою буде влада і яким буде розвиток України. Наше громадянське суспільство почало розвиватися неймовірними темпами і потужностями, тож реформи буде проводити не влада, їх зробить народ, тому що він чекає ці реформи і готовий заради цього на жертви.
— Нині українцям, як ніколи, потрібні мудрість та духовна підтримка, на які завжди багаті книги Мирослава Дочинця. Ваша нова книга «Синій зошит» до кінця року уже буде в книгарнях?
— Дасть Бог, так, вона уже в друкарні. Ця книга про карпатського мудреця, наразі не відкриватиму читачам його імені, який залишив після себе багатий досвід, сокровенні роздуми, погляди, коментарі, оцінки і обов’язково передбачення, що нас чекає, куди ми йдемо і куди Україна прямує. Вона про те, звідки ми, хто і де черпати силу, щоб пройти через усі ці випробування. І ці речі дуже важливі. Важливіші, ніж боротьба за територію, бо це — територія духу.
“НОВА Тернопільська газета”
