Міняємо портфелі і піар – шоу триває

Як казав Сталін: «Кадри вирішують усе. Техніка без людей, які опанували техніку, — мертва. Техніка на чолі з людьми, які опанували техніку, може і повинна творити дива»…

Ще один анекдот згадався: зустрілися дві криси — біла і сіра, сіли попити чаю. Сіра сплакнула і каже:

«От ми ж обидві криси, але тебе жінки цілують, до грудей допускають, годують смачно, бавлять…, а мене — миш’яком травлять. Скажи, у чому причина?»

Біла й відповідає: «Зміни піарника»…

Враження, що в країні творити шоу — це наше все. Чим більше хтось займається і показує шоу, тим більше його люблять. На жаль, сформувалося сприйняття, що герої — це не ті, які по 182 дні тримали оборону і не могли вийти з позицій, і яким боєкомплект та їжу з водою доставляють дронами. Про них — лише миттєвий спалах в інформаційному повідомленні.

З основних медійних платформ ми бачимо тільки: керівника ГУР, керівника СБУ, попереднього Головкома, Мінцифри та інших, яких обласкали званнями і посадами за те, що звичайні хлопці по 182 дні на позиціях роблять бойову роботу. Піарники у них різні. І достатньо велика кількість українців вірить тому, що бачить, і рефлексує на шоу.

Нинішні кадрові пертурбації не дають нічого доброго. Страшне те, що все це шоу відбувається під час війни і загрози втрати державності.

Візьмімо до прикладу «героя» Буданова і його діяльність. За його каденцію ГУР розрісся з 6 департаментів — до 12. Особливу увагу приділяють департаменту піару і політичному. У ГУР є штурмові підрозділи, безпілотні системи та багато іншого. Звичайно, хлопці, які воюють у ГУР, насправді є Героями, і поставлені їм завдання вони виконують ефективно й віддано — в Україні та за кордоном. До них питань немає взагалі — тільки повага.

Але чому тоді ми чуємо про штурмові підрозділи ГУР? Бо на цьому можна здобути відомість і славу. Насправді ж слава розвідника — тиха, таємна. Про неї дізнаються через 20, 40 років або ніколи. Але дуже хочеться шоу.

По ураженню безпілотниками завдання ГУР — дати ціль, а вражати мають Сили безпілотних систем. По штурмових діях — давати об’єктивну картину поля бою, а штурмувати мають штурмові війська. Мабуть, у світовій історії немає головного розвідника, для якого піар, інтерв’ю і хизування займали б левову частку робочого часу. Таких не було і немає.

Вже не кажучи про те, що не при першому Верховному ГУР живе ніби «при дворі», а ЗСУ у час війни — без розвідки. А про політичні манівці «розвідників» навіть говорити не буду.

Але суть не в «молодому даруванню». А в тому, що нинішня «плеяда» керівників ніколи до рук не брала ні Конституцію, ні закони України. Вони не усвідомлюють, що Конституція, яка утвердила різні державні інституції, — це не просто букви на папері. Це принципи ефективного функціонування держави.

Чи може одна людина відповідати за все і бути ефективною у всьому? Точно ні. Не подобається робота ССО, СБС чи штурмовиків? То змінюйте керівників цих підрозділів. А коли однією дупою намагаються «молодьож» сісти на 25 стільцях, то й виходить те, що сьогодні є в Україні.

Як можна призначати Міністром оборони особу, яка, за словами лідора Банкової, ефективна в закупівлі дронів і займається цифровізацією? Вони хоч розуміють, що таке Міністерство оборони? Це не закупівля дронів, бо це 1/500 функціонування міністерства, у якого є для цього окрема агенція. Ключове завдання — формування воєнної політики, яку реалізовує, зокрема, Головнокомандувач.

А тут призначають осіб у Міністерство оборони, які навіть строкової служби не проходили. Можливо, це і можна робити під час миру, хоча досвід призначення міністрів оборони — жінок і політиків у Німеччині — привів до цугундера Бундесвер.

Ленінська теорія про те, що кожна кухарка може керувати державою, привела до того, що блазень став президентом. Це привело до того, що спочатку штурмовик — начальник ГУР, потім — керівник Офісу Банкової, а ФОП-айтішник зробив з міністерства великий ФОП і тепер — віцепрем’єр, а можливо — міністр оборони. Кого завгодно призначають, тільки не тих, хто розуміється на цих справах.

Після цього скажіть мені, що нинішня влада, приведена зовнішніми силами, хіба не для ліквідації України і української нації? Сумно. Страшно. Але не критично.

Допоки є пасіонарна частина української спільноти — будемо битися, будемо захищати країну. Коли об’єднаємося навколо сенсів — приведемо до влади Уряд воєнного часу.

Так і переможемо.

Павло Жебрівський