Михайло Степанович Рудзінський став лауреатом престижного в краї конкурсу «Людина року–2014». Журі конкурсу, яке очолює кавалер орденів «За заслуги» І, ІІ, ІІІ ступенів, заслужений працівник промисловості України, «Людина року-2003», начальник об’єднання «Тернопільгаз» Олег Караванський, прискіпливо вивчало характеристики кандидатів. Лауреатами стали неординарні, талановиті, жертовні, духовні особистості.
Перегляньте також:
- Підприємці з Тернопільщини підозрюються у переправі чоловіків закордон
- Друге місце в Україні: ТНПУ лідирує за працевлаштуванням
Нагороду вручив і першим привітав лауреата директор департаменту культури, релігій та національностей Тернопільської ОДА, заслужений діяч мистецтв України Г. П. Шергей. Також Михайла Степановича привітали друзі «по цеху» – директори навчальних закладів. У телефонному режимі спілкуюсь з кількома із них.
Володимир Павлович Калушка, голова ради директорів ВНЗ І-ІІ рівня акредитації, директор технічного коледжу ТТУ ім. І. Пулюя, доцент, заслужений працівник освіти України:
– Михайло Рудзінський – фахівець, людина мудра, духовна, яка вміло керує мистецьким колективом. Знає його проблеми, вміло й тактовно вирішує їх на всіх рівнях: чи це стосується матеріальної бази закладу (зарплата, ремонт), чи організації концертів, чи вступної кампанії. Значною мірою саме завдяки керівникові, на мою думку, Тернопільське музичне училище ім. С. Крушельницької має престиж серед інших музичних закладів України. Директор відстоює інтереси закладу на місцевому рівні, співпрацює з обласною радою, бере активну участь у роботі ради директорів області. Це та людина, на яку можна покластися, яка завжди підставить своє плече в разі необхідності. А найголовніше – Михайло Степанович любить людей і свою роботу. Як голова ради директорів та від себе особисто хочу привітати Михайла Рудзінського з нагородою, побажати йому здоров’я, натхнення, творчих успіхів.
Микола Іванович Віннічик, директор Теребовлянського вищого училища культури, заслужений працівник культури України, доцент:
– Я дуже радий, що Михайло Рудзінський удостоївся такого почесного звання – «Людина року–2014». Вважаю, що він заслуговує цього на 150 відсотків! Михайло Степанович – порядна людина, надійний товариш, сильний професіонал, добрий директор, якого обрав колектив, знаючи не лише його професійні якості, але, насамперед, людяність, щирість та жертовність. Це та людина, яких, на жаль, мало у нашому суспільстві, але саме такі особистості сприяють розквіту культури та духовності України. Вітаю Михайла Рудзінського, щиро радію за нього, бажаю на його життєвому шляху багато добра, хороших людей, великих творчих звершень.
– Михайле Степановичу, вітаємо Вас з престижною нагородою і хочемо почути з перших уст, як вам вдалося вийти на такий високий рівень як керівникові навчального закладу?
– Природно, що всі ці успіхи – це копітка робота всього колективу училища. Маючи команду професіоналів-педагогів і Господом обдарованих, працьовитих студентів, можна творити чудеса. Це, насамперед, їхні досягнення, які є результатом щоденної праці. Наші педагоги хочуть та вміють навчити, а діти щиро хочуть навчитися цього прекрасного ремесла, яке називається мистецтвом.
Мистецькі колективи Тернопільського музичного училища щорічно проводять понад сто концертних виступів перед студентською молоддю, учнями сільських шкіл та шкіл-інтернатів, громадськістю міста та області. За останні роки ми досягли добрих результатів. Так, наприклад, в минулому навчальному році 100% випускників отримали запрошення на роботу; 86% випускників вступили до музичних академій та інших вищих мистецьких навчальних закладів України та Європи. Кожен четвертий музикант став лауреатом міжнародних та всеукраїнських конкурсів. Тому наші земляки знають: навчатися в Тернопільському музичному училищі ім. С.Крушельницької – престижно.
– Михайле Степановичу, розкажіть нашим читачам, з чого почалася ваша любов до музики.
– Думаю, що ця любов є спадковою. Батько мав прекрасний голос, щонеділі вмикав радіолу – і ми слухали українські пісні, любив годинами крутити платівки. Мама дуже гарно співала, коли ще навчалась в Теребовлянській гімназії, вивчила багато українських пісень та колядок, тому кожну пісню починала першою (бо знала всі слова). Дід Михайло був активним учасником «Просвіти». Незважаючи на те, що мав багато землі, був господарем, приїжджаючи з поля, сідав на велосипед і їхав на «проби», тобто на репетиції духового оркестру до клубу, який був при теребовлянській «Просвіті». Та й взагалі, колись люди багато співали. Все це залишалося в моєму серці.
– Чому ви вирішили своє майбутнє пов’язати з музикою?
– Давайте за порядком. Ще навчаючись у школі, зрозумів, що до нас, музично обдарованих дітей, ставилися з особливою повагою. Пам’ятаю, як ми з друзями, братами Іваном та Володимиром Шенгерами, захищали честь школи як музиканти–митці: Володя – акордеон, Іван – кларнет, я – труба, а їхній батько – на ударних. Це був так званий «джаз–ансамбль». Згадується, як завуч С. А. Жарський, прекрасний педагог, високодуховна людина, коли учні йшли на колгоспне поле, казав до мене: «А ти, «композитор Лисенко», йди до музичної школи вчитися музики». Ми були свого роду сільською учнівською інтелігенцією. І це було приємно усвідомлювати. В 9 років я грав у духовому оркестрі сільського Будинку культури і цього ж року вступив на навчання в Теребовлянську музичну школу. До речі, завдяки педагогам ДМШ, які прищепили мені любов до мистецтва, я захотів стати професійним музикантом. В 13 років відіграв перше весілля, а в 14 – став лауреатом конкурсу «Творчість юних». У Тернопільській обласній філармонії був підсумковий концерт, на якому я грав на трубі. Саме там до мене підійшов викладач музичного училища Мирон Михайлович Старовецький і запропонував вступати на навчання до училища. Від цієї пропозиції я був на сьомому небі! Коли я вперше переступив поріг альма-матер, вона здалася мені академією – стільки довкола лунало цікавої музики, була така захоплююча творча атмосфера! Я дивився на професійний рівень моїх педагогів широко розплющеними очима і боявся одного: щоб мене не виключили з училища, а про консерваторію годі було й мріяти.
Пройшовши серйозний вишкіл, хочеться вклонитися всім і кожному, зокрема моїм педагогам, за батьківську турботу та високий професіоналізм. Вони робили із нас, простих сільських хлопців, справжніх професіоналів. І тільки після складання на «відмінно» державних іспитів, отримавши рекомендацію з рук професора Київської консерваторії, голови державної комісії на вступ у консерваторію, я зрозумів, що дороги назад немає, треба боротися за себе.
Дев’ять вступних іспитів у консерваторію – це була дорога, встелена терном. Але Господь змилувався, і я став студентом Одеської консерваторії ім. А. Нежданової. Через два тижні після вступу мені запропонували роботу в Одеському драматичному театрі. Паралельно грав у цирку, на весіллях, але разом з тим – серйозне навчання. Навчався я на двох спеціальностях: клас ударних інструментів і симфонічне диригування, тому мав надію, що отримаю надійний шматок хліба. Вже у студентські роки я добре заробляв, сам себе утримував, ніколи не був голодним студентом, а тому бачив перспективу своєї майбутньої професії.
– Ваше бачення посади директора?
– Ще коли я був викладачем, то до посади директора ставився з особливим співчуттям. Я розумів, що треба бути «Соломоном премудрим», щоб підтримувати порядок, керувати таким вишуканим колективом. Директором я став за результатами таємного голосування усього колективу закладу. Ставши керівником, визначив для себе: розуміти високу місію, яку на мене поклав колектив, поважати всіх людей, з якими маєш справу, та бути дипломатом, а через призму батьківської любові – навчати та виховувати Богом обдарованих дітей.
– Які проблеми музичного виховання ви бачите в закладі та в Україні в цілому?
– Проблеми закладу я насамперед бачу в матеріальному забезпеченні. Нам бракує концертного та спортивного залів. Є проблеми з хорошим інструментарієм. Для порівняння: в Польщі у звичайній дитячій музичній школі є набагато більше інструментів, і всі вони якісні. До нас приходять талановиті, розумні, цілеспрямовані діти. Це ті діти, які хочуть вчитися, і наш святий обов’язок докласти всіх зусиль, щоб з цього цвіту нашого народу виросли справжні професіонали та духовно освічені люди, які понесуть майбутнім поколінням прекрасне, високе професійне мистецтво. Для цього в нас є професійні та інтелектуальні можливості, але – я ще раз повторюю – бракує матеріальних.
Якщо ж говорити про проблеми музичного виховання в Україні, то їх, на мою думку, багато. Націю, особливо молоде покоління, треба виховувати на зразках прекрасного, професійного мистецтва. Скільки в Україні театрів, філармоній? Де вони на телебаченні? Чому ми виховуємо наших дітей на тій сірій «попсі»? Гляньте, що роблять поляки та інші європейці. Вони постійно пропагують найкращі зразки світової класики, фольклору, врешті-решт естради та джазової музики, але у вишуканому виконанні. Європа дбає, щоб лікар, фермер, фінансист були духовно освіченими, культурними людьми. В Америці та Європі в шкільних програмах заплановано щодня мистецькі предмети. До речі, в наших шкільних програмах є аж один урок музики на тиждень.
Що стосується виділення коштів на культуру, то, на мою думку, це шкідництво, знущання з нації. Такий відомий вислів, що хто не хоче годувати свою армію, то буде годувати чужу, можна перефразувати: держава, яка не фінансує духовність та культуру, буде будувати виправні колонії. Неодноразово повторюю слова, які сказав Петро Яцик: «Убогий духом ніколи не буде багатим». Зараз ми зрозуміли, що треба терміново фінансувати армію, бо біда, гляньмо на Східну Україну – і переконаємось, що насамперед бездуховність призводить до цієї біди. Я впевнений, що нація починається з духовності та культури, а тому згідний із стародавніми греками, які казали: «Справжнє мистецтво очищає людські душі, вчить позитивно мислити, впливає на саме життя людини». Зараз, на жаль, суспільству не до цього. Але, я впевнений, у народу, який має таких талановитих дітей, велике майбутнє.
Для довідки:
Михайло Степанович Рудзінський працює в Тернопільському музичному училищі ім. С.Крушельницької з 1979 року. За період роботи проявив себе висококваліфікованим педагогом, виконавцем та аранжувальником. У його напрацюванні понад 30 перекладів для духових та ударних інструментів. Випустив два збірники під грифом Міністерства освіти України. Близько 90% його випускників закінчили консерваторії, музичні академії та інші мистецькі навчальні заклади України та Європи. Протягом багатьох років М. С. Рудзінський був керівником інструментальних ансамблів «Тернопіль-Брас» та «Збруч», з якими брав участь у міжнародних фестивалях у Німеччині, Франції, Іспанії, Бельгії, Люксембурзі та Польщі.
За результатами таємного голосування колективу навчального закладу в 2003 році став його директором. За період роботи на посаді керівника зумів зміцнити матеріальну базу навчального закладу, створив творчу, ділову та доброзичливу атмосферу в колективі.
Михайло Рудзінський – ініціатор проведення лекцій-концертів перед засудженими підлітками у виховних колоніях західного регіону, він є керівником та режисером творчих звітів колективу Тернопільського музичного училища ім. С. Крушельницької. Окрім того, що М. С. Рудзінський є великим пропагандистом українського мистецтва та української культури, він також займає активну політичну позицію як патріот. Під його керівництвом увесь студентський і педагогічний колективи музичного училища з барабанами і трубами з Національним прапором щодня ходили на Тернопільський майдан (листопад-грудень 2013 р.), де студентські колективи виконували патріотичні та народні пісні, таким чином зміцнюючи дух громадськості.
М. С. Рудзінського нагороджено грамотою Міністерства освіти і науки України, знаком «Відмінник освіти України», грамотою Національної Спілки письменників України, Київського Земляцтва «Тернопілля», грамотами Тернопільської обласної ради та облдержадміністрації, управління культури та управління освіти і науки облдержадміністрації, почесною відзнакою міського голови м. Тернополя, грамотою Національної Всеукраїнської музичної спілки, орденом «За заслуги» ІІІ ступеня.
Тернопільська обласна рада своїм рішенням продовжила контракт із М. С. Рудзінським на посаді директора Тернопільського державного музичного училища ім. С. Крушельницької.
Вітаємо!
Марія Чорненька.
