Ще два роки тому про націоналістів в Україні як серйозну впливову силу можна було говорити лише з натяжкою. Організацій такого штибу в нас ніколи не бракувало, але система завжди намагалася загнати їх або під свій ковпак, або на маргінес, попередньо послабивши й розчленувавши. І задля справедливості варто зазначити, що й вони самі нерідко добряче цьому сприяли, влізаючи в якісь несуттєві конфлікти одна з одною, ведучись на провокації та стаючи іграшками в чужих руках. Система вміло давала собі з тим усім раду, бо за роки тоталітаризму з’їла на цьому зуби. Тільки-но якась патріотична структура з радикальною ідеологією починала набирати сили, як у її середовище заганялося безліч «кротів», її членів починали переслідувати, а імідж руйнувати провокаціями, спробами підкупів чи банальним навішуванням ярликів «фашистів», «нацистів», «ксенофобів» тощо. У спецслужбах, природно, існували цілі відділи для такої роботи, і «підозрілі» та найактивніші елементи націоналістичного руху були змушені час від часу проходити співбесіди з уповноваженими, що передбачали промивку мізків.
Перегляньте також:
- Борсуківських школярів навчали основ тактичної підготовки
- Вишнівецьких ліцеїстів навчали готувати качану кашу – унікальну українську страву
Так тривало впродовж усього періоду української незалежності. Контроль іноді послаблювався, часом посилювався, але ніколи не зникав, бо держава, що виникла на руїнах совка й назвалася Незалежною Україною, чомусь вбачала найбільшу небезпеку саме в проукраїнських націоналістичних об’єднаннях, натомість майже не помічаючи відверто антиукраїнських та антидержавних. Нині вже й без конспірології зрозуміло, чому так відбувалося. Історія все розставляє на свої місця, але, на жаль, нікого нічого не вчить. І сьогодні ситуація з недовірою, а часто й переслідуванням занадто радикальних патріотів, на думку вже нової системи, знову повторюється. Хоча й становище самих націоналістів вже істотно змінилося, а тому гра, схоже, вийшла на новий рівень.
Народження «Сектору»
Від початку ПС був спілкою на Майдані різних націоналістичних громадських та політичних організацій, яка протистояла диктатурі Януковича й Партії регіонів, що з часом перетворилася на потужний військово-політичний рух, формалізований у співзвучні громадську організацію та політичну партію «Правий сектор», а також Добровольчий український корпус як збройне формування, що бере участь в АТО.
Істрія ПС почалася з перших днів студентського містечка на майдані Незалежності. Його активні учасники й деякі лідери з’явилися там ще першого дня, офіційна ж назва народилася трохи згодом. Її авторами, за свідченням очевидців, були нині покійний тризубівець, вояк ДУК Орест (Андрій Козюбчик) і провідник сумського УНСО Фауст (Микола Сурженко). Це вони запропонували з націоналістичного крила, яке стихійно виникло серед учасників акції, створити окреме товариство. Не обійшлося й без ненавмисної допомоги так званих офіційних організаторів, яким червоно-чорні прапори націоналістів трохи різали очі.
Спочатку ПС отаборився коло пам’ятника засновникам Києва на Майдані як місця зустрічі «своїх». Одночасно між представниками ВО «Тризуб» ім. С. Бандери, УНСО та «Патріота України» відбулися переговори про спільні дії, і вже 28 листопада вперше з’явився банер ПС, написаний фарбою на простирадлі. «Карпатська Січ» до цього товариства долучилася автоматично. З нею «Тризуб» уже давно співпрацював як із братньою організацією. А от що стосується «Білого молота», який представляв невелику тусовку київських скінхедів, то точний час його входження в рух так і не вдалося визначити.
Чому «Правий сектор» і хто його створив
Рух вирішили назвати «правим», бо він об’єднав активістів правих поглядів, а «сектор» — бо це слово дуже миле вуху футбольних фанатів, яких серед учасників на той час не бракувало.
Засновниками ПС офіційно прийнято вважати «Тризуб», УНСО, «Патріот України», що згодом трансформувався в Соціал-національну асамблею, «Карпатську Січ» і «Білий молот». У кожної з цих організацій були свій історичний шлях і свої бойові віхи. Найвідоміші перші три, і їхню історію неможливо не окреслити бодай побіжно.
УНА — УНСО (Українська національна асамблея — Українська націоналістична самооборона) заснована ще 3–4 листопада 1990 року. У її послужному списку охорона литовського парламенту під час Вільнюських подій 1991-го, «Поїзд дружби» для залякування сепаратистів на початку лютого 1992-го в Одесу, Херсон і Крим, участь у війнах у Придністров’ї, Абхазії та першій чеченській кампанії, а також інші численні акції в Україні та за її межами. 1994 рік був періодом найбільшого злету УНА — УНСО, а от наступний позначився першим серйозним протистоянням із силовиками, що стався на Софійській площі 18 липня під час похорону Святійшого Патріарха Володимира і ввійшов в історію як «чорний вівторок». Ще одна гучна акція за участю унсовців відбулася 9 березня 2001-го під час «України без Кучми» й закінчилася великою бійкою з правоохоронцями на вулиці Банковій. Після цієї події кілька заслужених членів організації були заарештовані та засуджені, а сама вона пережила ланцюжок криз і розколів. Свого колишнього піку слави їй більше так і не вдалося досягти.
Новітні бандерівці. Бійці ВО «Тризуб» ім. С. Бандери. На урочистостях у Тернополі з нагоди 20-річчя організації
Всеукраїнська організація «Тризуб» імені Степана Бандери — парамілітарна націоналістична організація орденського типу, була заснована 14 жовтня 1993 року й зареєстрована як Громадська спортивно-патріотична організація. Ініціатором її створення виступив провід ОУН(р) бандерівців на чолі з тодішньою головою Славою Стецько. Переважно займалася вишколом молоді, брала участь у націозахисних (термін тризубівців. — Ред.) акціях, а її члени не раз мали конфлікти з офіційною владою й зазнавали переслідувань. Найбільші гоніння на ВО «Тризуб» припали на 1996–1998 роки, коли проти її членів по всій Україні було порушено чимало кримінальних справ, а потім на 2010–2011-й, часи правління Януковича, коли тризубівці організували знищення пам’ятника Сталінові в Запоріжжі. Цю акцію влада вирішила використати для знищення організації. Було влаштовано підрив того самого пам’ятника й під цим приводом проведено арешти всього керівництва. Їм інкримінували навіть підготовку теракту проти Януковича, мовляв, збиралися поцілити в літак із дрібнокаліберної рушниці, але у зв’язку зі сміхотворно зліпленою справою вона була швидко зам’ята.
Громадська організація «Патріот України» заснована наприкінці 1999 року як молодіжне крило Соціал-національної партії України, що згодом перейменувалася у ВО «Свобода». Попередником «Патріота України» були «Загони СНПУ». У 2004-му через внутрішні партійні конфлікти «Патріот України» розпущено, але згодом він відродився в Харкові, а потім і в Києві. Також його осередки швидко починають з’являтися в більшості міст України. 2008-го організація стає однією зі співзасновниць Соціал-національної асамблеї, що об’єднала такі структури, як «Патріот України», НД «РіД», ЧПР «Українська альтернатива», ГО «СіЧ». Влітку 2011 року організація зазнає переслідувань і переживає серію арештів своїх керівників здебільшого за сфабрикованими справами. Частині інкримінували підготовку терактів, а комусь підозру в замаху на вбивство. Вийти з в’язниці вони змогли лише після перемоги Революції гідності.
Кристалізація в боротьбі
Побиття студентів у ніч на 30 листопада стало своєрідним бойовим хрещенням ПС. Нечисленні активісти тоді намагалися втримати навалу «Беркута», але це виявилося неможливо, зважаючи на занадто велику різницю в силі. А вже наступного дня, коли центр протестувальників перемістився в Михайлівський монастир і на Михайлівську площу, куди й почали стягувати сили, майбутні «правосєки» зайнялися формуванням загонів самооборони та їх вишколом. Нібито тоді до руху намагався долучитися й Дмитро Корчинський зі своїм «Братством», але співпраці не вийшло. Подейкують, він уже тоді пропонував взятися за підготовку бруківки, бо так, мовляв, бореться вся Європа, але більшість цього не сприйняла. У ПС визнають, що на той час ще не були готові до такого. «Він пропонував те, що за місяць сталося, але історія — така річ, що всьому потрібен свій момент».
Апофеоз УНА — УНСО. Протистояння бійців організації на вулиці Банковій під час акції «Україна без Кучми» 9 березня 2001 року
Під час акції на Банковій 1 грудня багато учасників руху ПС брали в ній участь, а частина навіть захопила будинок КМДА, який згодом усе ж звільнила, не бажаючи провокувати простих громадян, що з переляку самі стали хапати активістів і здавали їх ментам. Утім, як відносно повноцінна структура ПС сформувався лише після розквартирування в Будинку профспілок на п’ятому поверсі, з якого його регулярно намагалися відселити численні ліберальні майданівці. Тож, щоб цьому запобігти й урегулювати масовий наплив людей, була офіційно створена 23-тя сотня Самооборони, до якої ввійшла вся тусовка ПС, а керівництво її відділами та вишколом взяли на себе члени «Тризуба», що мали відповідний досвід.
Бойове хрещення
Напередодні Водохреща 18 січня представники ПС — члени «Тризуба» та УНСО — були запрошені на зустріч з оточенням одного із лідерів опозиції Віталія Кличка, де з ініціативи останнього начебто розроблялися плани активізації дій і можливого наступу мітингувальників на парламент. Усе нібито було готове й розпрацьоване, бракувало лише «добра» згори. Втім, увечері того самого дня Кличко дав задній хід таким планам і повідомив через своїх представників, що наступу не буде, все скасовується. Але 19 січня зі сцени хтось із представників Автомайдану (очевидці кажуть, що Коба) таки закликав людей іти в бік ВР, і майданівці, які стомилися від невизначеності, цей заклик почули й почали масово підступати під кордони міліції. Відділи ПС також висунулися на позиції. Там уже стояла Самооборона, дійшло до дрібних сутичок із міліцією. Кличко, який намагався втихомирювати натовп, отримав дозу пилюки з вогнегасника, і Грушевського вибухнула. Далі вже до протистояння почали підключатися всі охочі. І члени ПС, і члени Самооборони, і невідомі патріоти.
Доходило до курйозів: по один бік барикад стояли абсолютно несумісні футбольні фанати і лівого, і правого спрямування, що можна вважати унікальним випадком в історії України. Зазвичай вони одне одного на дух не переносять і до Майдану навіть билися. Поки тривало революційне протистояння, ПС, природно, жодним чином не намагався якось структуруватися чи організаційно оформитися. На це просто не було часу. Важливішими були вишкіл та взаємодія в боротьбі. І лише після втечі Януковича виникла потреба надати рухові якогось логічного вигляду.
Вогнехреща на Грушевського. Бійці «Правого сектору» були одними з перших хто пішов в атаку на Урядовий кварталпід час Революції гідності в січні 2015 року
Треба визнати, що процес цей був доволі нелегким, зважаючи на одвічну звичку націоналістів поборювати одне одного.
На сьогодні ПС є не так спілкою організацій-засновників, як структурою, створеною на базі двох потужних націоналістичних середовищ, загартованих у горнилі багаторічної боротьби: ВО «Тризуб» ім. С. Бандери та УНСО. Окрім того, до нинішньої структури долучилися всі охочі, належні чи не належні до різних патріотичних рухів та організацій, а сама партія «Правий сектор» увійшла в легальну політику через перейменування унсовського політичного крила — Української національної асамблеї. Також варто зазначити, що наразі ані «Патріот України», ані «Карпатська Січ», ані «Білий молот» уже не мають стосунку до «Правого сектору». На початковому етапі творення «Патріоту України» була делегована місія від ПС працювати на Сході країни, а в провід були навіть введені його лідери Андрій Білецький та Олег Однороженко. Але робота за цією схемою не склалась, і вони пішли своїм шляхом, створивши батальйон, а нині полк «Азов». «Карпатська Січ» також обрала свій окремий шлях.
Незважаючи на те що багато унсовців, переважно старшого покоління, нині обіймає чільні посади в «Правому секторі», незначна частина членства УНСО нещодавно відкололася від нього й навіть перереєструвала собі організацію. Що ж стосується «Білого молота», то співпраця з ним у націоналістів не склалася ще від початку. Ці хлопці виявилися занадто несистемними, за твердженням очевидців, і їх відлучили від ПС одразу після закінчення революції.
З часів Майдану структура ПС зазнала серйозних змін, але, здається, вони пішли їй на користь. Багато членів «Правого сектору», які від початку хотіли йти воювати з окупантом на фронті, зважаючи на затягування владою переговорів зі створення ДУК, частково розійшлися по різних батальйонах і відділах ЗСУ, але й далі лишаються в лавах ПС. У цьому керівництво організації не бачить жодної проблеми й ніколи не порушувало питання, що, будучи членом ПС, мусиш обов’язково воювати в ДУК. До того ж таке розосередження може навіть виявитися з часом доволі корисним.
Нині «Правий сектор» уже не можна не помічати. З моменту його виникнення минуло не так багато часу, але він уже встиг істотно розростися й заявити про себе як про серйозну силу. Його політичні рейтинги нині зростають, а бойове крило, що досі перебуває в нелегалах, обросло героїчними легендами. Та й не тільки героїчними. Заздрісники, конкуренти і просто вороги роблять усе для того, щоб відпровадити націоналістів на маргінес, адже мають підстави їх серйозно побоюватися.
