“Ми щирі. А такі непотрібні будь-якій владі”, – Лілія Мусіхіна
Відома тернопільська волонтерка зізналась, що імена більшості побратимів, які кілька місяців стояли пліч-о-пліч з нею на Майдані, дізналась вже після Революції. Досі пригадує дива капелана, який молитвою чи то криком відчаю до Бога зумів розвернути вітер в бік «Беркуту». Та пишається знайомством з росіянином, який поруч з тернополянами був на Майдані, пережив катування і суди, а зараз воює в АТО. Волонтерка досі пам’ятає його слова: «Зараз я борюсь за вашу свободу, а потім ви допоможете мені відвоювати мою».
Лілія Мусіхіна – зараз одна з керівників волонтерського руху Самооборони. Рік тому вона одною з перших поїхала на Майдан і побувала у самісінькому пеклі. Коли було надто гаряче – дзвонила до доньки. Дитину будили серед ночі, бо мама хотіла бодай почути її голос і… попрощатись.
- Рік минув, а рани досі не загоїлись, – зізналась волонтерка. – І не фізичні. Недавно була на могилі нашого Артема. Плакала, бо досі болить. Я усвідомлюю, що могла бути на його місці.
Людей, які рік тому стояли на Майдані, не зміниш. Вони готові до кінця відстоювати те, за що рік тому щосекунди ризикували життям на вул. Грушевського чи Інститутській у Києві.
- Ми усвідомлюємо, що вітер поміняється, і нам швиденько можуть пришити статтю за тероризм, – каже пані Лілія. – Але люди не бояться відстоювати свою думку, плюнути в очі за брехню. Ми щирі. А такі не потрібні будь-якій владі. Ми – як іскра. І можемо спалахнути будь-якої миті. Але терпіти брехню не будемо. Ми будемо робити все, щоб нас максимально допустили до справ цивільного захисту, вимагати вільного володіння зброєю.
«Благословляв нас помирати»
Одним з найяскравіших і теплих майданівських спогадів Лілії Мусіхіної досі залишаються про капелана-протестанта пастора Андрія.
- Людина була з нами від перших днів і до кінця, – пригадує пані Лілія. – Він фактично благословляв нас помирати.
Волонтерка пригадує, як стала свідком справжнього дива, яке трапилось в одну з найжахливіших майданівських ночей.
- Коли підпалили шини, вітер дув у наш бік, – пригадує пані Лілія. – Все навколо було чорним. По той бік від нас – «Беркут». Пастор Андрій вийшов і молився. Буквально кричав до Бога. І диво сталось – через кілька хвилин вітер помінявся і вже дув у бік озброєних правоохоронців.
Може, це і смішно, але справжні імена більшості своїх побратимів пані Лілія вже дізналась після Майдану. Всі пережили тяжку зиму і звертались один до одного по псевдо.
- Вже навесні дізналась, що нашого кінолога звуть Ромком, а наші хлопці – як звуть мене, – сміючись, пригадує волонтерка. – Ми всі були готові до найгіршого. І жодного витоку інформації.
Заберемо до Тернополя
Пригадують тернопільські майданівці і росіянина, який від перших днів воював поруч з ними.
- Він просто приїхав і відстояв весь Майдан, – пригадує пані Лілія. – Коли всі хлопці приймали присягу – він цього зробити не міг, бо є росіянином. Але він був нашим. І боровся за нас. Був поранений і невідомо, чи вижив би, якби його не врятувала жінка, яка просто закрила своїм тілом.
Про цього чоловіка тернопільські волонтери досі піклуються і вважають за «свого». Переконані – він гідний цього.
- Своїм ходом діставався на Схід, потрапив у Сніжному в полон, – зізналась пані Мусіхіна. – Ми довго не могли його знайти. А в один день подзвонила київська журналістка. Розповіла, що його вивезли до Росії. Там судили, катували. Палкою пробивали голову. Катували током.
Що було далі і як чоловікові вдалось врятуватись – волонтери не розповідають. Однак таки зізнались, що чоловік через Білорусію знову потрапив до України. І воює на Сході.
- Після війни йому немає куди повертатись, тому заберемо його до Тернополя, – зізналась пані Мусіхіна. – Будемо робити все, щоб був з нами. Слава Богу, що живий. Ми з ним з перших днів з одного баняка їли. А він все повторював: «Зараз буду боротись за вашу свободу, а потім ви допоможете мені відвоювати мою».
Ірина Бєлякова