Розповідають, що під час війни був наказ знищити бомбами могилу Шевченка на Чернечій горі і звалити провину на гітлерівців. Завдяки одному військовому,грузину за національністю, вдалося уникнути цього злочину. Зате був знищений Михайлівський собор у Києві, який бив на сполох у часи Батия, водою затоплений Великий Луг, і віддано московським попам Київську та Почаївську лаври, звідки несе отруйним смородом на всю Україну, а на місці раніше знищеного Межигірського монастиря звив собі зміїне кубло Хам. .. Затяті матеріалісти виявились забобонними боягузами, бо надзвичайно велике значення надавали тому, щоб стерти з пам!яті і лиця землі місця, де українці отримували силу, а тому ніколи не припиняли боротьбу зі злом.Або просто осквернити.Це триває й зараз, тільки святині руйнують уже нащадки тих, хто всміхався цариці Катерині і зрікся ще у третьому поколінні рідної мови.
Звісно,найлегше звинувачувати у всьому український народ, вишукуючи в ньому вади, принижуючи слабких і виправдовуючи сильних. Так чинять лише ті, хто не має шляхетності в серці, хто звик обирати собі Батьківщину, а не приймати подаровану йому матір’ю. Але краще вже мати злу долю, ніж ніяку, вважав Тарас Шевченко. Злу долю ще слід заслужити. Коліївщиною, визвольними змаганнями січових стрільців, повстанським рухом проти колективізації, війною УПА, рухом шестидесятників, першим і другим Майданом –і ось уже теперішньою війною з Московією,яка може виявитися Армагеддоном, останньою битвою між силами добра і зла. Недаремно, ми називаємо наших захисників Воїнами Світла, а загиблих на Майдані Небесною сотнею,а на плакатах Шевченка зображають на барикадах,з шиною на плечі. Не на сцені, перед мікрофоном, а там, де належить бути поету-воїну, а не позолоченому божку поп-культури, що бере гроші на «гідне» життя звідусіль,де їх роздають. Бо він обіцяв покинути Україну лише тоді, коли вона оновиться і на ній не буде врага-супостата. І він дотримав свого слова. Його присутність серед нас матеріалізується в словах, які влучні настільки, що від них перехоплює подих. »Чорніше чорної землі блукають люди. Повсихали, сади бур’яном поросли…»
Перегляньте також:
- У Тернополі водій вантажівки наїхав на 47-річну жінку
- Культурна еліта України підтримала Тернопільський мистецький коледж імені Соломії Крушельницької
Всі ці добрі люди, які закидають Тарасові міфотворчість, також матеріалісти. Вони не здатні пояснити, чому саме у відбудованому Михайлівському соборі вперше після 13 століття вдарили на сполох і прийняли молодь, яку били озвірілі беркутівці. Чому Янукович не досидів до 200-ліття Шевченка, а ганебно втік,саме тоді, коли йому здавалось, що вся Україна уже в його кишені. І раптом – українці повстали. Чому Шевченкове бачення історії України абсолютно безпомильне, хоча його не приймають ні ліберали, ні ортодокси тоталітарного розливу. І нас не повинна цікавити їхня думка. Всі ці добрі люди, намагаючись відділити і віддалити Куліша й Костомарова від Шевченка, забувають, як обидва вважали, що своєю поезією Шевченко прорубав вікно у темній печері і впустив туди сонце, що під силу лише ясновидцю, нащадку козаків, характерників, волхвів. Шевченко відкрив Великий Льох, щоб прокинулась приспана сила героїв. І майже двісті років цей Льох намагались засипати, підсуваючи нам гнилі кістки й череп’я Малого Льоху. Терпіння й комплекс меншовартості замість священного права на революцію і оновлення.
2014 року Україна повстала, щоб перемогти. І вона перемагає – нечуваним героїзмом і самопожертвою своїх синів і дочок. Все це сміття, що спливло над збуреним містичним Дніпром, воно зникне. Не відразу, але зникне. Потрібні зусилля сотень тисяч людей, які вже творять нову історію, протестуючи, створюючи, відновлюючи, проявляючи людяність і милосердя.У цьому оновленні є місце кожному: дитині, старому, чоловікам і жінкам різних статусів і статків. Ніхто,хто на боці правди, не буде більше самотнім.
В поемі «Кавказ» імперський орел ув’язненому Прометею щодня «довбе ребра, серце розбиває», але серце «оживає, і сміється знову». Український народ не Сізіф, що приречений нести камінь на вершину. Він – Прометей, який несе вогонь шляхетної цивілізованості й безкорисливого служіння людям , зустрічаючи не лише виття демонів абсолютного зла, а й беззубе шамкання примушувачів до компромісів з самим Дияволом.
Нема такого питання, на яке б ми у Шевченка не знайшли відповіді. А прожив він усього 48 років, і не закінчував Оксфордів та Геттінгенів. Звідки це дивовижна панорама України в часі? Це не можна пояснити європейським раціоналізмом. Це треба просто прийняти як даність. Духом Шевченка треба наповнитись, і це може зробити лише той, хто відчуває найтонші вібрації рідної землі чи шляхом осяяння у «врем’я люте». Григорій Сковорода був предтечею Шевченка, подарувавши українцям моральний закон, який існував, але не був записаний. Шевченко – це меч нашої злої долі, тому в ніякі, сірі часи його ,бува, відкладають убік вкриватися пилом, бо ще не навчились ним користуватися. Та абсолютною істиною залишається те, що в Україні моральних авторитетів обирає народ, а не три ворони, що каркають над Великим Льохом.
