Знаний у нашому краї і поза його межами майстер фотосправи і пера уже майже п’ятнадцять років не зраджує рідному виданню. Цю людину знає ледь чи не кожен тернополянин, бо немає жодної події або заходу в Тернополі, які б не відвідав Іван Миколайович. Учасник усіх демократичних перетворень Україні нашої епохи – Революції На Граніті, Помаранчевої і Революції Гідності, які він зафіксував у фотомиттєвостях.
Перегляньте також:
- На Донеччині загинув тернополянин Микола Головенко
- Графік вимкнення світла на Тернопільщині на 22 листопада
Ми сидимо з ним у тихому й затишному кафе файного нашого міста. Іван маленькими ковточками п’є каву, а я досюрбую вже другий кухоль пива. Мій спврозмовник – колега по журналістському цеху, відомий широкому читацькому загалу й громадкості фотокореспондент міського часопису “Тернопіль вечірний”. За вікном похурмурі осінні сутінки, надбрибливий як муха дрібний дощ.
Іван Пшонюк у перші дні грудня відзначив своє 50-ти ліття. Отже, нам є про що порозмовляти. Бо знаю його з першого дня, коли нинішній ювіляр прийшов у “вечірку”, яку тоді редактурував Олександр Вільчинський. А відповідальним секретарем був мій земляк, дуже порядна й скромна людина – Володимир Головецький. Одна справа – аматорська фотографія, а зовсім інша – професійне фото.
Хлопець захопився фотографією ще в ранньому шкільному віці, перший свій власний фотоапарпат ” Смена-8М” купив за гроші зароблені у рідному селі Тудорів на жнивах. Він із селянської , розумної й надзвичайно християнської сім’ї, де одвічно була в пошанівку праця й родина , так змалку батьки – Микола Іванович і Варвара Федорівна. навчили його і сестру Марійку. І це проосте, але вічне батьківське благословення супроводжує іх по життю. Після місцевої восьмирічної школи Іван Пшоняк подав документи на спеціальність “керівник оркестру народних інструментів” Теребовлянського вищого училища культури. Навчився добре грати на баяні, здобув теоритичних знань в культпросвітніцькій роботі у сільській місцевості. Після закігчення училища півроку аж до призову на дійсну строкову військову службу працював директором будинку культури в с. Вигода Гусятинського району. Але фотосправу не закинув, доскнало оволодів фотокамерами марки “ФЕД” , “Зеніт”, технологією виготовлення і друку чорно- білих., а згодом й кольорових світлин.
“Армійський гарт проходив спочатку у навчальному підрозділі у Грузії, -каже старший сержант запасу Іван Пшоняк. – А решту армійських буднів після “учебки”прослужив у внутрішних військах в Єревані. Коли поміняв солдатську шинель на цивільний костюм, вирішив піти працювати до Тернополя”.
Так, мій колега “гудзики баяна”, затвор фотокамери змінив на робочу спецівку і держак електрозварювального апарату. на ВО “Тернопільський комбайновий завод”. У житті – оптиміст, трудоголік і надзвичайно проста і відверта людина, якій завжди хочеться щось нового цікавого й незвичного. Можливо, саме і це послужило для Івана у подальшій долі. Свої аматорські фотознімки, портрети, етюди природи рідного міста і краю охоче пропонував низці республіканських, обласних і місцевих газет, деяким журналам. Саме тодів молодий й творчий коллектив “Тернополя вечірнього” й запросив спочатку на позаштатну, а згодом й у штат першої в Україні незалежної й демократичної газети. І не помилися, Нині Іван Пшоняк на першому полудні життя- учасник багатьох фотовиставок, що демонструвалися у Тернополі, Києві, в інших містах України.. Разом з колегою Миколою Василечком до річниці Революції Гідності представили перед тернополянами та гостями міста фотовиставку. Іванові світлини виразні, характерні. Він уміє зупинити мить життя, про що йому завжди кажуть друзі й колеги. Поцінувала вторчу працю нашого сучасника й міська рада, від імені міськього голови нагородили почесною відзнакою, іменним годинником, багаточисельними грамотами й дипломами.
“Маю дві мрії. Хочу , щоб завжди були живі й здорові мої батьки, дружина Галина, син Михайло, який нещодавно два роки відслужтив строкову службу в Національній Гвардії України. Хочу , щоб мирно і спокійно було в Україні та й усьому світі. Маю велику кількість фотосвітлин на будь- які аспекти сьогочасся. Пора подумати й про персональну виставку”, – поділився мріями Іван Пшоняк.
Що ж побажай мо панові Іванові здійснення його мрій, міцного здоров’я! З роси й води тобі, друже!
