Мама зниклого безвісти воїна з Тернопільщини продовжує справу сина і чекає на його повернення

Зранку до ночі вона працює на полі, аби зберегти справу, яку так любив її син. І щодня продовжує вірити: одного дня він повернеться додому, знову візьметься до роботи та здійснить свою мрію.

Історію родини Сяськів із села Ладичин на Тернопільщині розповіла «Українська правда».

Микола ще зі шкільних років захоплювався роботою на землі

29-річний Микола Сясько ще зі шкільних років захоплювався роботою на землі. Він вирощував фруктові дерева, виноград, експериментував із різними культурами, а згодом зацікавився спаржею – тоді ще маловідомою для більшості українців рослиною.

Разом із родиною він започаткував власне фермерське господарство. Перші кроки були непростими: спаржа потребувала великих вкладень, терпіння та щоденної праці. Перший повноцінний урожай вдалося зібрати лише у 2021 році – через кілька років після висівання перших насінин.

Але вже наступного року життя родини змінила війна.

Добровільно пішов на фронт

Після початку повномасштабного вторгнення Микола не зміг залишатися осторонь. У вересні 2022 року він добровільно вступив до лав Збройних сил України.

Після навчання чоловік став снайпером-стрільцем-розвідником 1 окремої бригади спеціального призначення імені Івана Богуна. Спершу виконував бойові завдання на Херсонщині та Харківщині, а згодом його підрозділ перекинули на Бахмутський напрямок.

7 січня 2023 року Микола пішов у свій перший штурм поблизу Красної Гори. Перед виходом на бойове завдання він двічі телефонував матері.

“Просив усіх за нього молитися, бо там було страшне пекло”, – згадує Тетяна.

Після того дзвінка син більше не виходив на зв’язок.

Через десять днів жінка дізналася, що її син вважається зниклим безвісти.

“Я працюю, щоб зберегти цю справу для Миколи”

Попри біль і невідомість, Тетяна вирішила не залишати справу, у яку син вклав душу.

Сьогодні родинне господарство займає 2,5 гектара. Разом із донькою Надією вона продовжує вирощувати спаржу, доглядати за рослинами, збирати врожай та відправляти його покупцям по всій Україні.

“Микола всього себе вкладав у господарство. А я перекреслю все це і дозволю комусь іншому прийти на все готове? Ні. Я працюю, щоб зберегти цю справу для Миколи”, – каже жінка.

У свої 58 років вона отримала водійські права, самостійно їздить у справах та проводить на полі більшу частину дня.

Торік племінниця Софія створила сторінку “Миколина спаржа” у соцмережах. Завдяки цьому про історію родини дізналися тисячі людей, а замовлення почали надходити з різних куточків країни.

Втім, сама Тетяна зізнається: популярність для неї не має значення.

“Я завжди кажу, що Микола повернеться. Стараюся заради нього і сподіваюся, що він прийде додому. Щоб мав чим зайнятися, щоб погані думки в голову не лізли”, – говорить вона.

Уже четвертий рік родина живе між надією і невідомістю. Але щодня виходить у поле, доглядає за рослинами та зберігає справу, яку започаткував син.

Бо там, серед зелених рядків спаржі, живе їхня найбільша мрія – одного дня побачити Миколу живим і почути, як він знову скаже: “Працюємо далі”.