У попередніх наших розмовах, із циклу бесід про секрети сімейного життя та міжстатеві стосунки, ми вже неодноразово говорили про те, що любов – це не просто наші емоції чи внутрішні переживання, а особлива риса благочестя та благодатний стан людського серця.
Перегляньте також:
- Мотиваційні фрази що рятують військових на полі бою
- Друге місце в Україні: ТНПУ лідирує за працевлаштуванням
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:
Сьогодні словом «любов» називають все, що завгодно, лиш не те, чим вона насправді є. Варто чесно визнати, що людям завжди було складно відділити власні емоції та переживання з певного приводу, від об’єктивної реальності – того, що насправді з ними відбувається. Розуміючи всю обмеженість людського сприйняття реальності, ми часто послуговуємося уточнюючими термінами, кажучи про «об’єктивний» чи «суб’єктивний» погляд на щось. Безумовно, від побаченого чи пережитого із різних позицій можуть народжуватися різні висновки. Це стосується всього, в тому числі й справ сердечних.
Чимало людей у своїх стосунках також втрачають здатність подивитися на себе «збоку» та побачити різницю між справжньою любов’ю та певними емоціями, які вони на той час відчувають. Звідси, помилкове переконання, що сильний емоційний заряд від взаємодії з об’єктом своїх відчуттів і є свідченням наявності сильної любові до людини. Очевидно, що в такому разі немає суттєвого значення, позитивними чи негативними є такі переживання. Має значення інше: чим більше вони інтенсивні – тим більшу «любов» людина начебто відчуває. При такій позиції люди схильні бачити «любов» навіть там, де вони нічого, окрім неймовірних духовних, психологічних та фізичні страждань не отримують.
Погодьтеся, що біль, відчуття страждання та дискомфорту може виникати лише при якійсь хворобі та неповноті. Справжня любов навпаки– це радість абсолютної повноти та здоров’я. Якщо це так, то чому ж люди так часто страждають? А тому, що вони приймають за любовні страждання щось інше. Це «інше» не тільки не є любов’ю чи її різновидом, але навпаки – повною протилежністю любові. Із точки зору психології, антонімом слова «любов» є не слово «ненависть», а «залежість». У терапії така залежність має свою назву «любовна аддикція».
Любовна залежність – це один із різновидів залежності, який полягає в фіксації на іншій людині. При класичній любовній аддикції часто характерні взаємозалежні стосунки: не лише одержимому потрібна жертва, але й жертві потрібен хтось, одержимий нею. «Одержимій» дружині часто потрібен чоловік-алкоголік, щоб «віддати йому все своє життя». Їй не потрібно його лікувати, бо вилікувавшись, він більше не буде настільки залежний від неї та її послуг, і не дай Боже, знайде собі кращу чи молодшу.
Природа любовної залежності, як і будь-якої іншої залежності людини, надзвичайно складна та потребує комплексного й професійного підходу до її лікування. Годі тут вже говорити про прекрасні та романтичні відчуття! Це справжні муки та справжня хвороба. В запущеному стані хворий на любовний невроз потребує медичної допомоги, як будь-яка інша людина з фізичними чи психологічними проблемами. Соромитися тут немає чого: у запущеному стані хвороба спустошує людину, витягує з неї всі соки, а іноді навіть змушує покінчити з життям. Численні випадки самогубств на любовному ґрунті можна пояснити тільки любовною залежністю, а не любов’ю.
В момент не можливості задоволення своєї пристрасті людина, найчастіше, переживає депресію. Зазвичай, людина в стадії залежності свідомо чи несвідомо «накручує» себе, займається самогіпнозом, собі думки про святість та ідеальність свого обранця. Це лише більше шкодить ситуації.
Здорові стосунки побудовані на принципах рівності: ти мені – я тобі. Сьогодні я роблю щось для тебе, завтра – ти для мене. Нам добре разом, але нам добре й наодинці. Іноді це просто необхідно і для тебе, і для мене. У хворобливих стосунках динаміка зовсім інша: спочатку нам добре разом, але погано окремо, а потім – погано і разом, і погано окремо.
Любовна залежність – така сама залежність, як і будь-яка інша залежність людини – хімічна чи поведінкова. У хворого спостерігається прогресуюча толерантність до залежного об’єкту: себто, йому постійно мало людини. Він ніяк не може задовольнитися тим що має, і якби йому хтось дозволив буквально прикувати її до себе, то він би не роздумуючи це зробив! Залежна людина розуміє, що вона без об’єкта свого поклоніння ніщо, що її просто не існує.
У любовної аддикції так само циклічна динаміка, як у хімічних – наркотичних або алкогольних залежностей. У алкоголіків відоме коло – від запою до запою. У наркоманів – від однієї ремісії до іншої. У хворих на любовну залежність стосунки також намагатимуться повторитися. Як тільки стосунки завершаться останньою фазою, вони знову намагатимуться зіскочити на першу: любов-конфлікт- віддалення-відчай-зближення.
Іноді ця пристрасть має вигляд одержимості. Людина робить вчинки по-суті проти своєї волі. Вона розуміє, що їй потрібно зупинитися, перестати телефонувати, писати чи іншим способом добиватися свого обранця, але вона не може. Любовна, а фактично, блудна пристрасть виявляється багато сильнішою за неї. Поступово в такої людини формується єдина думка – або з ним (з нею), або ніяк. Залежна людина – це людина закомплексована, невпевнена в собі. Вона відчуває себе неповноцінною без об’єкту свого поклоніння. У пориві пристрасті залежний перестає жити для себе – все що має значення – об’єкт його пожадання. Панічний страх втратити свого нового ідола паралізує логіку людини, і вона буквально забуває про важливість раціонального мислення.
То ж, принагідно зауважу, що лікування любовної аддикції полягає в першу чергу в повернені людини позитивної самооцінки та віри в себе. Досвідчені психологи стверджують, що схильність до подібних крайнощів мають насамперед ті діти, які були позбавлені батьківської турботи чи певним чином покинуті, залишені колись наодинці. Саме залежним людям, схильним до любовних аддикції і потрібні красиві легенди про «другу половинку». На інтуїтивному прівні вони відчувають себе неповноцінними, не самодостатніми.
Залежна людина бачить лише один єдиний варіант власного спасіння – в іншій людині, альтернативи якій немає та бути не може. Якщо здорова людина прийде в супермаркет купити собі їжі, вона точно знає, що може купити все, що дозволить її гаманець. Її їжа може бути різноманітною. Натомість, для залежної людини існує лише один спосіб задовольнити свою потребу та вижити: вона отримуватиме насолоду лише винятково від об’єкту своєї залежності. Щоб ви не пропонували для щастя наркоману, він обере лише наркотики. Щоб б ви не пропонували алкоголіку: сім’ю, роботу, друзів і здоров’я – він все рівно буде гнатися за пляшкою. Яких би «нормальних» чоловіків ви не пропонували одержимій любовною залежністю жінці, вона все одно буде знову й знову, циклічно, ставати на власні граблі. Ну, й що, коли він її щодня лупцює, якщо після цього в них найкращі в світі пестощі та вибачення! Такі стосунки – нездорові та шкідливі, але подібно до наркомана, залежна людина не може від них відмовитися, бо в цьому її особистий «кайф».
Здорові та повноцінні стосунки можуть народитися лише в зрілих людей. Для того, щоб не потрапляти в залежність, обидва партнери мають бути цілком самодостатніми, сформовані психічно та духовно, здатними приймати рішення та нести відповідальність за свої вчинки. Якщо мова є про законну родину, то люди ще до вінчання та шлюбу повинні вміти чітко формулювати власні потреби та знати, як їх самостійно задовольняти.
В певному сенсі, щастя яке ми здатні дати іншим – це надмір власного щастя. Той, хто нічого не має, іншим дати нічого не може. Ось чому кожні людині важливо розвиватися, не стояти на місці, шукати щастя та ділитися ним із іншими. Залежна людина цього не може, бо її роль – паразитувати на іншому.
Не дивлячись на те, що більшість згадок про любов у піснях чи фільмах говорять саме про любовну аддикцію, слід чітко уяснити, що це не є нормальний стан людської поведінки. Те, що патологія набрала масштабів епідемії, вона не стала нормою.
Любов вона інша: «Любов довготерпить, милосердствує, любов не заздрить, любов не вихваляється, не пишається, не безчинствує, не шукає свого, не гнiвається, не замишляє зла, не радiє з неправди, а радіє iстинi; усе покриває, всьому йме вiру, всього сподiвається, все терпить. Любов нiколи не минає, хоч i пророцтва скiнчаться, i мови замовкнуть, i знання зникне». (1 Кор.13:4-9)
