Справді, матч з “генацвале” видався для збірної України вельми вчасним, щоб остаточно не поринути в депресію безнадійного аутсайдера групи. Після нього становище вже не видається зовсім безпросвітним, а наступна гра з Чехією може суттєво змінити розстановку в компанії грузинів, чехів, албанців та українців. Поєдинок з Грузією вийшов доволі динамічним і, на скромне задоволення українських уболівальників, був позбавлений тривалих проміжків злості через недолугі й безвольні дії наших футболістів, які були характерні для попередніх поєдинків з албанцями і чехами. Матч у польській Познані не давав нудьгувати, а інтригу на полі доповнило раптово зникле світло на одній з його половин. З-поміж інших, він дав відповіді на ряд питань. Зокрема:
1) традиції матчів збірних щось таки значать. До цього поєдинку Україна і Грузія зустрічалися 9 разів, і відчутна перевага була на боці нашої команди: 6 перемог і 3 нічиї. Напевно, кавказці хотіли поліпшити цю неестетичну для них статистику, але суттєвих ігрових аргументів для цього не пред’явили;
Перегляньте також:
- Олександр Шовковський: “Наш футбол, як і вся країна, нині виживає”
- Тернопільська “Нива” зіграла з “Поділлям”: результати
2) з пункту 1 випливає пункт 2: отих аргументів підопічні французького тренера Віллі Саньоля не пред’явили тому, що надто вже зарядженими на гру вийшли українці – не інакше як оглушлива (і цілком заслужена) критика за два провальні попередні матчі зачепила їх за живе. Зокрема, несподіванкою для номінальних гостей стало те, що команда Сергія Реброва вдалася до високого пресингу і наполегливо намагалася застосовувати його тривалі проміжки гри. А оскільки така тактика грузинським командам історично дуже поперек горла, неважко зрозуміти, що почувалися вони зовсім не в своїй тарілці;
3) недаремно кажуть: “Не було щастя, та нещастя помогло”. Відсутність, в силу ряду причин, цілої групи провідних виконавців (Зінченко, Циганков, Миколенко, Маліновський, Бражко, Ярмоленко) змусив С.Реброва ввести в гру нових футболістів. У звітному матчі непогано проявили себе захисник Таловєров, креативний форвард Гуцуляк (давно симпатизую цьому хлопцеві і вважаю, що в силу ряду причин він ніяк не може повністю розкрити свій потенціал) і особливо опорний хавбек Калюжний, про якого раніше, каюся, й не чув. Загалом, дії оборонної ланки збірної України цього разу не викликали серйозних нарікань і призвели до того, що головна зірка в складі збірної Грузії – Кварацхвелія – помітно потьмянішала (хоча й епізодично зблискувала);
4) англійська Прем’єр-ліга є англійська Прем’єр-ліга: як би не критикували там Мудрика за нездатність зрозуміти принципи командної гри “Челсі”, вона все ж забезпечує рівець, достатньо високий для того, щоб виблискувати в складі збірної. Михайло в матчі з Грузією був одним з найкращих і, врешті-решт, став автором єдиного результативного удару, виявивши в цьому епізоді неабияку індивідуальну майстерність – залишив “не при справах” трьох грузинських оборонців і точно розрахованим ударом вразив ближній кут воріт дуже “модного” нині в європейському футболі голкіпера Мамардашвілі.
Що ж, мав рацію відомий експерт Олег Федорчук, коли говорив перед матчем, що останніми роками збірна України нерідко “вистрілювала”, коли відступати вже було нікуди. Як і не помилився “аксакал” тренерського цеху Мирон Маркевич, стверджуючи, що українці переважають грузинів у класі й повинні реалізувати свої козирі, належно налаштувавшись на гру. Залишається сподіватися, що до 14 жовтня ця чеснота наших футболістів нещасливим чином не випарується і що матч з Чехією стане наступним кроком на шляху прогресу, а не поверненням до сумно відомих спотикання, розрізненості і головне – повної ігрової апатії.
Ігор Дуда
