Ліга націй: турнірне дно для “найсильнішої збірної в історії країни” 

Перед грою

Для більшої наочності  – не така вже й рідкісна життєва ситуація. Одному гонористому хлопцеві його нібито слабший односелець (чи в даному випадку – член однієї з ним футбольної асоціації) кілька днів тому добряче зацідив по пиці, збивши з ніг. Другому хлопцеві (теж слов’янського племені-роду) теж начебто не дуже сильний суперник не те що просто дав по пиці, а добряче натовк її. Що могли б відчувати обоє невдах по двох днях “зализування ран”? Не виключено – палке бажання поквитатися з кривдниками. А оскільки наразі зустрітися з ними не дозволяє робочий графік (чи то пак, календар Ліги націй), то чому б не зірвати злість на товаришеві по нещастю, з яким саме належить зіграти?

У ролі збитого кілька днів тому з ніг виступила збірна України, яка несподівано для багатьох  поступилася у формально домашньому поєдинку в  Празі  команді Албанії (1:2).

У ролі того, кому  від душі натовкли пику, опинилася збірна Чехії, яка поступилася в Тбілісі грузинам (1:4).

Після того як Прага виявилася нещасливою для наших футболістів у грі з Албанією, важкувато було очікувати, що з чехами у столиці останніх вони стрибнуть вище голови.  Не надто вірили в успіх українців і букмекери, які давали чехам перевагу в своїх коефіцієнтах. Чи не єдиним, хто випромінював (як і перед грою з Албанією) оптимізм, був Мирон Маркевич.

“Треба скористатися тим, що чехам після нокдауну в Грузії складно буде швидко оговтатися…Дуже багато залежатиме від того, в кого характер виявиться міцнішим. Я вірю в нашу збірну, що вона в ключовий момент потішить згуртованістю й майстерністю”, – сказав він.

А головний тренер збірної Сергій Ребров видав просто таки магічний рецепт досягнення успіху: “Треба працювати й сконцентруватися щохвилини гри на своїй ролі в команді”.  Що й казати, геніальна сентенція, хоча хтось міг би назвати її намаганням ламатися у відкриті двері, тобто проголошувати абсолютно банальні речі, які говорять ще дітлахам-початківцям у футбольних школах. 

Гра

Зізнаюся, не дуже люблю описувати матчі в стилі… поліцейського протоколу (“на 20-й  хвилині він вдарив”, “через 5 хвилин він облаяв суддю й отримав червону картку” і т.д.) – нехай цим займаються деякі корифеї місцевої журналістики, які звикли паразитувати на інтернеті. Більшість вболівальників, думаю, спостерігали за грою, отож для них – слова одного відомого коментатора: “Нічого не скажеш. Решту ви бачили”. Отже, обмежуся загальним враженням. Вустами Мирона Богдановича, як мовиться, мед би пити. Згадану вище фразу Сергія Станіславовича можна повісити в рамці на стіні в роздягальні.   Насправді ж про міцність характеру гравців нашої збірної краще помовчати, попередньо кашлянувши в кулак, а про їхню майстерність і сконцентрованість на своїй ролі в команді красномовно свідчать два голи у ворота Трубіна, які наші просто подарували господарям (конкретно – Шапаренко і Степаненко), виявивши в цих епізодах що завгодно, але не оті самі майстерність і сконцентрованість. Мабуть, варто відставити вбік наведені вище думки двох авторитетів тренерського цеху й навести ще одне висловлювання перед матчем іншої особи, яка теж не є “диванним експертом” в футболі:

Михайло Кополовець, екс-гравець “Карпат”: “Я нічого доброго не очікую. А що очікувати? Хтось питає: як ми так програємо Албанії? Так це дійсно наш рівень. Ми така збірна. Ми так граємо в футбол. Ми просто слабші від всіх команд, на жаль. Справа не в характері і самовіддачі, ми просто реально слабші. От і все”.

Нищівна оцінка, неприємна для вух наших “зірок”, на яких президенти клубів і агенти понавішували захмарні цінники? Напевно. Однак, швидше за все, таки справедлива. В межах десяти хвилин можна назбирати час, коли наша збірна грала в якийсь притомний атакувальний футбол – решта матчу в її виконанні звелася до позбавленої перспективи загострення перепасовки (не завжди точної),  гри “без воріт” і, звичайно ж, фірмових “ляпів” у власному карному майданчику. Так, влучив ударом головою в поперечину Забарний; двічі не поталанило у завершальній стадії Ванату (який все ж відзначився ефектним голом, зрівнявши рахунок у першому таймі); міг після точного удару головою в кут воріт відзначитися ще раз Судаков, однак все це разом не може затулити помітної ігрової неспроможності нашої головної команди. За яку передусім несе відповідальність головний тренер. Подивіться на нинішній рейтинг FIFA. Україна в ньому  – 25-та, Чехія – 47-ма, Албанія – 66 -та, а   Грузія – аж 70-та. Турнірна ж таблиця нашої групи, наче насміхаючись над рейтингом  солідної всесвітньої асоціації, перевернула його “догори дригом”: Грузія комфортно розташувалася на першій позиції, набравши (після виїзної перемоги над Албанією -1:0) 6 пунктів, а збірна України  – з усіма ще недавніми заявами про “найсильнішу збірну в історії країни” вкупі з гравцями багатомільйонної вартості – наразі міцно осідлали останній рядок. І, щиро кажучи, не зовсім зрозуміло, за рахунок чого вона збирається поступитися ним комусь іншому…

Після гри

Відомий експерт В’ячеслав Заховайло поділився своїми думками про поєдинок: “Такої підтримки вболівальників я ще не бачив у у команди, яка грає на виїзді. На стадіоні було чутно лише  українську мову. Констатую, що  це не допомогло… Збірну України не впізнати, її ніби підмінили. Якісні гравці є, ось тільки команди немає. У мене склалося враження, що гравці бачать один одного вперше. Команда розбалансована…  Всі ніби  старалися, але з цього вийшло 2 поразки”.

Наважуся заперечити шановному експерту. Збірну не впізнати? Її ніби підмінили? Це що ж виходить: раніше під керівництвом прогресивного тренера (і зовсім не “фізрука”) вона грала натхненно і красиво, змітаючи суперників зі свого шляху, а тепер у її відлагодженому механізму щось зламалося? Ні – наскільки пригадую, збірна за С.Реброва (як, зрештою, і за його попередників) здебільшого не грала, а виконувала на полі тяжку, осоружну роботу. Інакше кажучи, нерідко просто мучилася і мучила своїх вболівальників. Отож нині її гра,   як на мене, вона дуже навіть впізнавана, тобто позбавлена ясності задуму й зорієнтована виключно на сприяння щасливого випадку.

А коли немає ясності думки, в тому числі й тренерської, не допоможуть і віддані й активні вболівальники…

Ігор Дуда

Читайте нас у Google News

Читайте нас у Telegram