Готуючи публікацію про лідера уже культового гурту «Brutto» Сергія Міхалка, ми вирішили обійтися без «ліричного вступу». Адже, як у «бородатому» анекдоті про «ксьондза і казання», ви або Міхалка бачили-чули і уже знаєте, про що піде мова, або, якщо не бачили-не чули (Що? Справді?! А таке буває?..), то вам самим вступом не обійтися. Зрештою, найкраще розповідає про себе у нечисленних інтерв’ю… сам Міхалок.
Перегляньте також:
- Експоліцейського з Тернопільщини засудили за вбивство колеги з необережності
- На Тернопільщині розшукували 13-річного хлопця
Про народження «під Рафаелем»
— Моя мама працювала кухарем у військовому гарнізоні, де і познайомилася з татом. А народився я в Дрездені, якщо бути точним – у Дрезденській картинній галереї, під полотном “Сикстинська мадонна”. Батьки поїхали туди на екскурсію, і пологи відбулися прямо там, під картиною Рафаеля.
У дитинстві у мене була няня-узбечка, і тому в два місяці я вже спокійно їв плов, тільки зіру і кінзу випльовував. Потім мене перевезли в Алтайський край, в маленьке містечко Славгород, де я вже почав свою музичну діяльність. Там я записався в усі гуртки, які тільки були можливі. Крім того, грав у духовому оркестрі – це моя найголовніша музична школа в житті. Разом із батьками я мандрував до 18 років, після чого наприкінці 1980-их років родина повернулася до Мінська.
Вся моя молодість з сімнадцяти років — це панк і дзен. Я їздив в археологічні експедиції, грав у рок-групі, мав славу неформала, займався волейболом і бився на вулицях.
Про наркотики і «бухло»
— Я повинен був стати істориком, був націлений на служіння системі, у мене були консервативні погляди — я ж із сім’ї військових. Але вже через рік я лежав у реанімації психіатричного відділення з передозуванням джеффа — такий знаменитий наркотик був, дуже шкідливий, аналог героїну. Бухав на останніх курсах інституту, народження першого сина Паші пройшло в постійних диких запоях. У тодішньої дружини (Олеся Берулава, солістка рок-групи “Мантана”), була важка вагітність через це. Я працював помічником паркетника, отримував гроші, встигав донести додому якусь суму, пропадав на три-чотири дні і повертався додому з пробитою головою… Я висів на волоску. Коли став популярним “ляпісом”, то злився з образом, почав повніти.
Про симулякра Ляпіса
— Цей симулякр Ляпіс Трубецкой послужив нам погану службу. Всі хотіли з нами бухнути. Дев’ять разів ми відмовлялися, але на десятий зривалися — і тому стали дуже багато пити. Ми не вилазили з якихось відділень міліції, кожні гастролі закінчувалися бійками, ми билися і між собою, і з людьми, з якими до цього пиячили. Трубач, незважаючи на те що добре грав, у турі міг напитися до того, що приводив вокзальну повію і говорив, що готовий з нею одружитися. У мене були приступи білої гарячки, тверезим я не міг працювати. У рідкісні хвилини протверезіння я офігєвав, коли бачив з собою в гримерці артистів, яким кілька років тому просто хотів вломити, тобто ми стали виступати на одних концертах з людьми, яких в молодості щиро ненавиділи. Ми ж стібалися над естрадою і рок-н-ролом, а тут з’ясовується, що я став частиною шоу-бізнесу.
Про пошуки форми
— У 2000 році я задумався: або грати цей псевдошансон і поховати себе на корпоративах, або ризикнути і почати з нуля. Я зайнявся вивченням себе. Набрав книг — Ошо, Гурджиєва, Блаватську, християнську літературу; “обріс” філософами — від Аристотеля і Платона до мною улюбленого Піфагора. Я став просто шукати для себе формулу, по якій можна повернутися в свій справжній стан.
Я важив 107 кілограмів і зайнявся спортом. Схуд на 25 кілограмів. Але виглядало це не дуже добре, тому що я не набрав м’язової маси. Я пішов качатися і зайнявся єдиноборствами.
Загалом вісім чи дев’ять років я займався саморуйнуванням. Весь період цього зіркового попсового естрадного “Ляпіса” проходив під… тобто я деградував у грубу і зовсім несвідому амебу. Щоб просто вижити і прийти до тями, мені необхідно було набрати фізичну форму. Я знову вчився ходити. В останні 10 років спорт для мене – життєва необхідність. Мені необхідно бігати крос, підтримувати фізичну форму. Мені 43 роки, я повинен витримувати двогодинні сети, завжди бути готовим у будь-який час зіграти концерт. Перельоти, різниця в часових поясах… Спорт мені необхідний.
«Я рокер з 15 років. Я пив, вживав наркотики, дебоширив і влаштовував оргії – робив усе, щоб здаватися крутим рок-героєм. Але справжньою зіркою став, коли зав’язав зі всією цією фігнею, зайнявся спортом і став зразковим сім’янином»
Про «зав’язку» і «лєпоту»
— З 2000 року я перестав пити міцні напої, за винятком кількох зривів. Потім пив пиво, сухе вино. Ну, були перерви на гашиш там, марихуану. Як у всіх, хто зав’язав: їм здається, що в будь-якому випадку потрібно знайти якусь “лєпоту”, що без неї не можна. У будь-якому випадку це все закінчується колапсом: ти напиваєшся в мотлох або обкурюєшся. З вісімнадцяти я жодного разу нічого внутрівенно не застосовував. Не буває колишніх алкоголіків і наркоманів. Я кожну секунду борюся з бажанням випити і вжити наркоту. Але ні…
Найкращі свої пісні я написав, перебуваючи у свідомому стані. Коли я пив, коли бешкетував, вів розпусний спосіб життя, з мене так і не вийшло рок-зірки, котру б поважали. Тобто я повернув до себе повагу, перебуваючи повністю у тверезому стані. Найкращі свої пісні — “Капітал”, Воїни світла”, “Броненосець”, всі пісні “BRUTTO”— я написав, будучи абсолютно тверезим. Можливо, для того, щоб у мене був імунітет до алкоголю та наркотиків, необхідно було це спробувати. Цей досвід, можливо, і став мені у пригоді. Але я хочу наголосити, що я, певно, один з небагатьох серед подібних мені, хто залишився живим.
Метаморфози відбувалися і з самим колективом. Багато хлопців не готові були прийняти новий образ мислення і нову музику. Якщо раніше ми могли собі дозволити бухими горланити “Яблоні”, не потрапляючи в ноти, і всі вважали це частиною іміджу, то з новими піснями так не пройде. І сам вектор ставлення до колективу змінився. Мене вже не питають, що я їм на сніданок і про дружин-коханок-собак. Зате цікавляться метафорами, нашим світоглядом, інтерв’ю стали більш цікавими.
Про сім’ю і дітей
— Шлюб з першою дружиною Олесею Берулавою, солісткою рок-групи “Мантана” і синтіпоп-групи “Merry Poppins”, тривав сім років.
Наші з Олесею стосунки перейшли в стадію “карітас пов пакс”, що в перекладі з латині означає глибока повага і мир. Вони пережили кілька катарсисів і перероджень на інший рівень. І тепер у нас, нехай це голосно не звучить, платонічна любов. Нині мої стосунки з Олесею, матір’ю мого 12-річного сина Павла, в 10 разів кращі, ніж коли у нас була сім’я. Ми знову відчуваємо одне до одного серйозну повагу, тому що нас об’єднують прекрасні помисли — як виховати гарного сина. Ми поділили сфери впливу. І я займаюся геополітикою: шукаю тренерів, викладачів, розмовляю з ними… Вибрав для сина такі, здавалося б, несумісні захоплення, як карате і гітара. Оскільки я сина бачу тільки під час приїздів до Мінська і він не спостерігає мене незадоволеного, з відром для сміття, в тапках і у всяких там анекдотичних ситуаціях, то я для нього — незаперечний авторитет.
Нинішня дружина співака — білоруський секс-символ, актриса Світлана Зеленковська: “Вона така мила, хороша, чудова і я її люблю… Вона прекрасна. Вона могла відмовити Лукашенку свого часу. Вона довго була в чорних списках, не отримувала ролі і звання.
Можу розповісти, як ми із Зелею познайомилися. Це було дуже давно, ми їхали в одному поїзді з Києва. Я випивав у той час дуже жорстко. У тамбурі ми зіткнулися з нашими театральними акторами… і не знайшли точок дотику. Почали з розмов про мистецтво, а закінчили бійкою. Там була і Світлана, і в той момент ми опинилися в двох непримиренних таборах. Дивилися одне на одного з люттю, кидали звинувачення. А через сім років ми знову зустрілися і ніби познайомилися заново. Уже через два тижні стали жити разом, і до сих пір нерозлучні, синові Макару уже три роки.
Відколи попросили політичного притулку в Україні, ми з дружиною Світланою вирішили жити в різних місцях, де нам в даний момент подобається. Жили в Закарпатті, потім кілька місяців в Одесі, тепер наймаємо квартиру в Києві. Якщо гастролюємо з “Brutto”, то намагаємося не просто виступити, а й пожити трохи в цьому місті. Нам так цікаво, ми — як давні артисти, які пересувалися в кибитці і весь світ лежав біля їхніх ніг. Але з приводу Батьківщини у мене ніколи не було сумнівів — я білорус і білорусом залишився.
Про «воїнів світла»
— За часів, коли я ще був у “Ляпис”, ми з дружиною назбирали грошей і полетіли в Домінікану. І там на березі я придумав пісню – абсолютно легку, що не має ніякого стосунку до реальних баталій і барикад. Пісня і на репетиціях по-іншому називалася. Але дивним чином, коли я став цю пісню записувати на студії, вона набула обрисів іншої реальності. Спочатку ця пісня була абсолютно аполітичною. Я не провидець, і чому у цієї пісні така доля, сам не знаю (композицію часто називають гімном Євромайдану – авт.). Але сьогодні це вже не моя пісня, і всю її значимість створив не я, а народ.
Я знаю, що завжди перемагає не той, кого більше і хто сильніший, а той, хто здатен іти до кінця. З тими, хто захищає свою землю, своїх матерів, свою Батьківщину, – Бог й ангел-охоронець. Перемога завжди буде на боці світлих сил. Я в це вірю. Можливо, я романтик та утопіст, але я твердо вірю, що ми переможемо.
