Культурна ідентичність Гримайлівської громади: тут історія не зберігається в музейних вітринах
- Опубліковано: Новини Тернопільщини
- —
- 16 Листопада, 2025 о 19:24
Гримайлівська громада — це територія, де історія не зберігається в музейних вітринах, а дихає в кожному лісі, у скрипі дерев’яних церков, у світлі, що падає крізь арки покинутих каплиць. Проєкт «Культурна ідентичність Гримайлівської громади» покликаний зібрати ці голоси минулого й повернути їх людям, щоб кожен відвідувач і кожен мешканець відчув: ця земля має пам’ять.
14 листопада відбувся перс-тур по туристичному маршруту в Гримайлівській громаді для ЗМІ, в рамках якого відбулась презентація промоційних відео про кожну з 10-ти туристичних локації громади, а також презентація туристичного каталогу з інформацію про дані місця.
Перегляньте також:
- Тернопільська громада закликає наших нардепів бути на стороні людей, які їх обрали і не позбавляти свої територіальні громади грошей
- Держбюджет-2026 позбавляє муніципалітети коштів
«Основна мета проєкту «Культурна ідентичність Гримайлівської громади» – це не лише популяризація пам’яток природи, архітектури та історії, а й привернення уваги ти об’єктів, які є унікальними та потребують збереження. Тому ми закликаємо місцеву владу, активістів та істориків докласти всіх зусиль, щоб зберегти ці та інші пам’ятки нашої громади для майбутніх поколінь», – зазначає голова ГО «Мистецький фестиваль «Ї» Василь Томчишин.
В межах цього проєкту команда ГО «Мистецький фестиваль «Ї» спільно з Гримайлівською селищною радою та ПП «Вікнини» » створила основу для туристичного маршруту сільської громади з великим, але недооціненим потенціалом. У межах ініціативи розміщено інформаційні стенди біля 10 ключових історично-культурних локацій, брендований каталог для поширення серед потенційних партнерів громади, 11 промоційних відеороликів. Ми досліджуємо та оживлюємо місця, де переплітаються легенди і факти: карстові вікнини, які «дихають» давнім морем; дерев’яні храми, що зберігають тепло рук своїх творців; гірські печери, де жили відлюдники; шляхетні садиби, які бачили любов, втрати й нові початки.
«Туризм для нашої громади є одним з основних пріоритетів, на який ми ставимо акцент, адже не кожна громада має у своєму «портфелі» туристичних принад такі унікальні локації та таких видатних постатей, як Гримайлівська. Тому ми всебічно будемо підтримувати всі ініціативи, що спрямовані на розвиток туризму в громаді», – коментує голова Гримайлівської громади Микола Сідляр.
Проєкт створений, щоб зібрати ці фрагменти ідентичності в єдиний туристичний маршрут та привернути увагу до пам’яток природи, архітектури та історії з метою їх збереження:
«Медобори» — це заповідник серед Подільських Товтр, де й сьогодні видно сліди давнього Сарматського моря у вигляді скам’янілих рифів. На площі понад 9500 гектарів збереглися широколистяні ліси, понад тисяча видів рослин і різноманітна фауна. Символ заповідника — гора Гостра, з вершини якої відкриваються панорами товтр та села Вікно. Тут прокладена екостежка, що проходить через вершину і старий кар’єр. Серед рідкісних рослин вирізняються неопалима купина. «Медобори» поєднують природу, історію й легенди, створюючи відчуття живого музею під відкритим небом.
Хутір Крутилів — тихе подільське село серед пагорбів, де й сьогодні збереглися давні традиції, зокрема ремесло випалювання вапна у вапнярках. Місце вирізняється гостинністю та зеленим туризмом: тут можна відчути побут, пісні й обряди, що передаються поколіннями. Поблизу розташована печера «Відлюдника» — місце легенд про дракона та монахів-аскетів, де нині проводять святкові богослужіння на Трійцю. Інша природна перлина — печера «Перлина», вертикальна вапнякова порожнина з білосніжними кальцитовими утвореннями та рідкісними кажанами. Над селом височіє гора «Звенигород» — давнє святилище зі скіфськими та середньовічними культовими комплексами, яке зберігає силу стародавніх обрядів. Крутилів — місце, де природа, легенди й традиції з’єднуються в унікальний живий музей.
Каплиця-усипальниця родини Козєбродзьких у Глібові — мовчазна пам’ятка польської шляхетської родини, що володіла селом у XIX столітті. Її збудували за Фелікса Козєбродзького, і тут знайшли спочинок семеро членів родини; останні поховання датуються 1931 роком. Споруда виконана у вигляді невеликої цегляної базиліки з апсидою та криптою, прикрашеною фронтоном, круглим вікном і напівкруглою аркою входу. У 1939 році радянська влада перетворила каплицю на склад, а останки родини було викинуто, після чого святиня занепала. Попри втрати та руйнування, каплиця зберігає атмосферу гідності й пам’яті та є важливою частиною історичної спадщини Глібова.
Пам’ятник Івану Пулюю в Гримайлові вшановує видатного українського фізика та уродженця Гримайлова, який першим у світі створив «рентгенівські» знімки та досліджував Х-промені. Пулюй став професором і ректором Вищої технічної школи в Празі та очолив один із перших електротехнічних факультетів Європи. Він також разом із Пантелеймоном Кулішем уперше переклав Біблію українською мовою — за легендою, рішення ухвалив після відвідин рідної хати в Гримайлові. Попри життя за кордоном, Пулюй залишався українським патріотом і виступав за право українців на власну освіту, науку й державність. Пам’ятник встановили у 1995 році до 150-річчя від дня його народження. Скульптор Михайло Обезюк створив композицію з постаментом, колоною та портретною головою на тлі розкритої книги, що підкреслює силу думки та духовність ученого.
Єврейська громада Гримайлова існувала з перших років заснування містечка й уже в XVIII столітті мала власну синагогу — духовний і освітній центр життя. У ній молилися, навчали дітей і відзначали свята; першим відомим рабином був Йосиф Брандріс, згаданий у 1858 році. На початку ХХ століття євреї становили понад 60% населення, а з містечка походили визначні діячі єврейської культури. Після приходу німецьких військ у 1941 році почалися переслідування: погром 5–7 липня забрав життя близько 450 людей. Під час Голокосту більшість громади було знищено, а синагогу солдати дивізії «Вікінг» спалили разом із 20 людьми всередині. У Гримайлові діяв трудовий табір, з якого депортували та вбили тисячі людей; вижило лише близько 300 євреїв. Сьогодні про синагогу нагадують старі фотографії — як символ знищеного, але не забутого світу.
Дзвіниця церкви святої Анни у Волиці — пам’ятка дерев’яної сакральної архітектури XVI–XVIII століть. Її квадратна в плані споруда складається з двох ярусів із ґонтовим чотирисхилим дахом і каркасними дубовими конструкціями. Усередині збереглася кам’яна підлога з пісковику, характерна для храмів Тернопільщини. Первісно такі дзвіниці слугували не лише для дзвонів, а й як сховище та навіть сторожова вежа. У 1930 році будівлю відремонтували й обшили нижній ярус. Під дахом висить великий дзвін «Володимир Великий», відлитий у 1926 році на пожертви воличан-емігрантів з Америки.
Пам’ятник Адаму Міцкевичу в Гримайлові відкрили 26 травня 1898 року до 100-річчя від дня народження поета з ініціативи місцевого ксьондза Олександра Валенти. Монумент встановили біля костелу, на перехресті теперішніх вулиць Січових Стрільців і Міцкевича, і він швидко став популярним місцем зустрічей та частиною громадського життя містечка. У 1934 році пам’ятник відреставрували та посадили поруч ясен із написом «Drzewo Mickiewicza», який зберігся донині. Сьогодні пам’ятник залишається важливою культурною пам’яткою Гримайлова кінця XIX — початку XX століття.
Гримайлівський парк — ландшафтний англійський парк, що сформувався навколо палацу, перебудованого зі старого замку. Його створення тривало кілька століть і пов’язане з родинами Сенявських, Нікоровичів та Пінінських. У парку збереглися вікові дерева, старі алеї, став перед палацом та елементи первісного планування. На початку ХХ століття частину садибної території перетворили на громадський парк, відкритий для мешканців. Сьогодні це важлива зелена зона Гримайлова, де поєднуються залишки шляхетного маєтку та ландшафтні рішення початку ХХ століття.
Миколаївська церква із села Зелене — яскравий зразок західноподільської народної дерев’яної архітектури. Одноверхий тридільний храм із дубових брусів був збудований у 1817 році на кошти та матеріали княгині Чарторийської. Над центральним зрубом підноситься восьмигранний наметовий верх, а навколо тягнеться широке піддашшя, дах критий ґонтом. Будівництво почав місцевий майстер Михайло Боднар, а завершив майстер із Ладижівки. Усередині зберігся п’ятиярусний іконостас початку XVIII століття з церкви села Волиця, оздоблений різьбленням із традиційними мотивами виноградної лози, соняшників та аканта. У 1974 році церкву перевезли до Музею народної архітектури та побуту України в Пирогові, де вона стоїть і сьогодні.
Дерев’яна церква Святої Параскеви в Козині — рідкісний приклад храму хатнього типу XVII століття, форма якого нагадує традиційне подільське житло. Храм тридільний: бабинець, нава та вівтар мають однакову висоту й ширину, а дах укритий ґонтом. Над навою підноситься невеликий купол із хрестом, усередині простір прикрашає висока арка та трьохгранний звід. Церкву ремонтували у 1864 році та реставрували у 1994-му; нещодавно вона отримала синій колір стін, зберігши свої автентичні форми. На місці колишньої дерев’яної дзвіниці нині стоїть мурована. Храм належить греко-католицькій громаді й залишається духовним центром села.
***
Проєкт «Культурна ідентичність Гримайлівської громади» став можливим завдяки підтримці в межах грантової програми “Згуртованість через культуру”, яка впроваджується Українським культурним фондом та фінансується Швейцарсько-українським проєктом “Згуртованість та регіональний розвиток України”, UCORD, що втілюється за підтримки Швейцарії через Швейцарську агенцію розвитку та співробітництва компанією NIRAS Sweden AB
Коментарі
