Крилаті мрії Юліани Нестерович

Я – із дощу, з вербиці ніжно-мрійної,
Я із зелених косів осоки…
Зі споришу, із айстри я осінньої,
Мене зростили роси й моріжки.
Я – з чебрецю, з барвінку, з рути-м’яти я.
А ще з веселки в синіх небесах!
Я з полину, і з мріями крилатими
Несу планету на своїх руках!
Ю. Нестерович.

Напевно, ніхто й не здогадується, як непросто жити з даним Богом унікальним даром,  який треба філігранно відточити та ще й уміти застосувати. Істинно талановитим особистостям притаманна скромність. Вони завжди залишаються собою: без пафосу й помпезності… До таких належить молода письменниця Юліана Нестерович, яка народилася в мальовничому містечку Гусятин, що на Тернопіллі. Успішно закінчила Тернопільський національний педагогічний університет ім. В. Гнатюка і працює в даному закладі на кафедрі української мови та славістики. Вона  впевнено розправляє могутні крила і набирає висоту на літературному небозводі.

Письменниця заявила про себе насамперед як прозаїк, видавши роман «Казка про Червоного Змія» (Тернопіль, видавництво Богдан, 2024. – 312 с.). «Казка про Червоного Змія» – дебютний роман авторки, який у 2022 році здобув спецвідзнаку Міжнародного літературного конкурсу «Коронація слова» від КНУ ім. Т. Шевченка за кращий патріотичний твір. Це не казка для дітей. Авторка показала справжнє лице радянської влади та російської агресії проти українців. Події твору відбуваються в одному із сіл на Тернопільщині.

Мені хотілося б поговорити про поезію пані Юліани. Поетична збірка «Цукерки з кавою» (Тернопіль: видавництво «Лібра Терра», 2020. – 111 с.) передувала прозі. Це мандрівка в дитинство, філософські роздуми про життя та мистецтво, безмежна любов до природи і своєї малої батьківщини, мелодія трепетного кохання, яке крильцями метеликів огортають душу.

Авторка хоче в країну «Дитинство» («Цукерки з кавою», «Коли чорниця стане враз зелена» «Мандаринові коти» і багато інших), де затишно і просто, але на перешкоді війна, яка проганяє казку. Та провідним мотивом є сила людської душі, що здатна протистояти руйнівному впливу війни та зневірі через збереження любові, доброти й віри в добро.

Хочеться підкреслити особливість патріотичної лірики («Тут все моє», «Із Мнемозіною» та ін.). У ній немає ідеалізації та   пафосу. Поруч із золотим колоссям стоїть кропива, а із зорями – бідність і біль. Авторка безмежно залюблена в рідний край і сприймає його таким, яким він є, майстерно поєднуючи красу та смуток, а це робить поезію глибшою, вистражданою, справжньою.

Приваблює яскрава пейзажна лірика. Вона наскрізь просякнута світлим, оптимістичним настроєм, де краса природи стає джерелом внутрішньої гармонії, натхнення та душевної стійкості («Абрикосове небо», «Веселка», «Квітка папороті» та ін.). Ця поезія вчить бачити «небеса» навіть у найпростіших речах і не дозволяти життєвим «морозам» сковувати серце. Вона випромінює неймовірну кількість світла, затишку та емоційного тепла. Ці вірші звучать, ніби гімн оптимізму.

Філософська лірика глибока та ностальгічна, присвячена проблемі трансформації людського спілкування в цифрову епоху («Епістолярний стиль», «До століть», «Дві білі троянди» та ін.). Пані Юліана прекрасно розуміє, що технологічний процес полегшує зв’язок, але знеособлює його. Людська душа губиться в комунікації. Вона показує протистояння двох епох – романтичної, теплої (паперові листи, природа) та прагматичної сьогоденної (E-MAIL ґаджети, смартфони), закликаючи до роздумів: чи не втрачаємо ми людяність разом із прискоренням комунікації і щире слово між людьми. Які акценти, незважаючи на те  що збірка дебютна!

Вражає драматичністю та проникливим психологізмом інтимна лірика. Авторка змальовує моменти болісного розриву з минулим і крок у невідоме заради власного самозбереження та майбутнього. Але вона не втрачає надії, долає душевний біль і шукає власний шлях, зберігаючи свободу та право на мрію. Кожний вірш – окрема історія. Це маніфести самостійності, де страх перед майбутнім менший, ніж страх знову втратити себе через людину з минулого.

Пані Юліана вправно використовує слово задля естетичного та знаково-символічного вираження. Вірші побудовані на уособленнях (персоніфікації), де абстрактні та казкові поняття стають живими істотами. Тут і сіра Мишка – символ простого, тихого затишку, спілкування та щирості; Казка – символ дитячої чистоти, віри у диво, світла та надії; Муза –  символ натхнення, творчої сили, яка допомагає осмислити біль і перетворити його на світло; війна – зовнішній агресивний контекст, розуха, джерело страху та зневіри; бузок, алича, спориш, комиші, айстри – символи простої української природи; мовчазна криниця – символ пам’яті, джерела життя та прихованої мудрості; червоні маки – традиційний символ скорботи; кропива й полин – уособлення занедбаності, гіркоти долі;  веселка – символ надії, радості та багатобарвності життя.

Справжню окрасу віршам надають художні засоби, які уособлюють барвисте забарвлення: метафори – «казка у вікна зазирала», «повні рим крилатих в Музи жмені», «двері будуть все відкриті», «ходитимуть ведмеді у кіно», «вербі косички до лиця», «вдовиний сміх в танку кружляє», «айстри туляться до ночі», «абрикосове небо»; порівняння – «зорі, наче карамельки», «серце, наче відгомін століття», «безгрішний, немов херувим»; епітети – «безжалісна війна», «люта злість», «крилаті рими», «теплий чай», «мовчазна криниця», «сутула хата», «куца доля», «німе ридання»; «пониклі душі», «картатий бриль», «нетямущі наступники», «надновітній час», «даний Богом стиль», «абрикосові небеса»; анафори – «Тут все моє…», «Тут все чиєсь», «Тут наше все…» – створюють чіткий каркас вірша та показують еволюцію почуттів; антитеза – вітри протиставляються людям та природі: вони «без туги і зусиль» несуть стиль у вирій, символізуючи байдужий плин часу; модернізми – вживання слів «E-MAIL», «ґаджети», «смартфони», свідомо підкреслюючи контраст між давнім «картатим брилем» і сухим технологічним сьогоденням.

Поетеса використовує парне римування, що надає плавного й співучого тону (подібного до дитячої лічилки); перехресне, яке підкреслює стриманість, розважливість, але водночас глибоку емоційність та співучу інтонацію.

Про окремі спотикання у техніці віршування акцентувати увагу не буду, враховуючи, що це початковий етап поетичної канви.

Я впевнена, що потужний поетичний потенціал письменниці іще далеко  не вичерпаний. І вірю: він і надалі примножуватиме світлодайний простір вишуканого віршування. А тим, хто прагне серцем відчути чистоту почуттів, відкритість перед близькою душею, повноту кожної прожитої і пережитої хвилини, раджу  читати, захоплюватися й насолоджуватися неповторним нектаром художнього Слова від Юліани Нестерович.

Побажаймо поетесі нових творчих задумів, здійснення мрій, адже вони світлі, як і вона сама.

Василина Вовчанська,
членкиня НСЖУ, НСПУ.