У історії з невиплатою зовнішнього боргу є два аспекти. Моральний і практичний. Або ж репутаційний та економічний. При цьому один перетікає в інший. Взяти кошти у борг і не віддати – заборонений прийом у будь-якому товаристві і у будь-які часи. Власне, так робив Янукович із Азаровим: позичали, проїдали, не повертали. Економічний блок нової влади (той, котрий з легким американським та прибалтійським акцентом) під патронатом прем’єра діє за тією самою схемою.
Перегляньте також:
- Як потрапити в екіпаж танка “Leopard”
- Керівник будівельної компанії «Креатор-Буд» Ігор Гуда взяв участь у Західноукраїнському бізнес-форумі
А тим часом пану Абромавічусу та пані Яресько належало б збагнути: вони на наших теренах – не просто тимчасово найняті менеджери. Вони (відколи вже посіли урядові крісла) і є Україна. А якщо ця сама Україна говорить з кредиторами мовою погроз та шантажу, для неї це обернеться повним ігноруванням у майбутньому. Як саме це відбувається – найкраще за інших розповість Аргентина, навчена дуже гірким досвідом невиконання фінансових зобов’язань.
На сьогодні наша держава має близько 70 мільярдів доларів зовнішнього боргу, повідомляє прем’єр Яценюк. За його словами, більша частина боргу – 40 мільярдів – була сформована ще при Януковичу і навіть при Ющенку. Припустимо, що це так і є. Однак за рік з лишком свого кермування Кабмін «камікадзе» вліз у ще більші фінансові зобов’язання, аніж його попередники за той самий період часу.
Ще пара цифр від урядового очільника: протягом минулого року Україна отримала від західних партнерів 9 мільярдів доларів, а віддала – 14 мільярдів. Цього року очікується проведення наступної транзакції: від МВФ має надійти 17,5 млрд. доларів і від інших міжнародних кредиторів – ще 7,2. Але є одна умова для їх надходження: українська влада повинна домовитися з зовнішніми кредиторами про реструктуризацію 15 мільярдів боргу.
Суб’єкт домовлять – компанії зі світовим ім’ям. Такі, як Franklin Templeton Investments, BTG Pactual Europe LLP, TCW Investment Management Co, T. Rowe Price Associates Inc., що тримають українські облігації на суму 8,9 мільярдів доларів. Найбільшим утримувачем українських паперів є компанія Franklin Templeton Investments, яка перед початком Євромайдану придбала цінні папери на 5 мільярдів доларів. Загалом різні експерти оцінюють український пакет Templeton у 8 мільярдів.
Діалог із перерахованими суб’єктами триває не надто успішно. А все тому, що українська влада та її кредитори оперують різними мовами. Кредитори згодні на відстрочку, Мінфін наполягає на частковому (мінімум 40%) списанні боргу. А щоб краще «простимулювати» своїх візаві, українські урядовці розмахують у них перед носом прийнятим Радою законопроектом, котрий дає право Кабміну накласти заборону на виплату зовнішніх боргів. Пані Яресько хвалиться: цей закон «пришвидшить процес переговорів». А якщо партнери не знайдуть порозуміння, закон стане одним з важелів впливу.
Простіше кажучи, мова йде про найбанальніший шантаж. Уряд висуває західним тримачам українських паперів безапеляційний ультиматум. Якщо вони не погодяться на списання майже половини боргу, залишаться взагалі ні з чим. Бо парламент, мовляв, дав добро на такі репресивні заходи. Найприкріше, що керівна верхівка України геть забуває: карати слід не партнерів, а самих себе – за неефективне господарювання і невміння тримати слово. А щодо кредиторів, то вони перед нами нічим не завинили. Хіба що довірливістю та надмірним покладанням на чесність української влади.
Цікаво, що виняток для одного з кредиторів Україна таки зробила. Наша держава сплатила купон в 75 мільйонів доларів за так званим кредитом «Путіна-Януковича», чим визнала загальну суму боргу перед РФ у 3 мільярди доларів. Мінфін Росії 22 червня підтвердив транзакцію. Раніше цей борг президент Порошенко назвав хабаром, отриманим Януковичем за відмову від євроінтеграції України у 2013 році. Сказане українським лідером викликало бурхливу реакцію в Кремлі. У кращих традиціях власної непослідовності українська влада спочатку висунула різке обвинувачення, а потім кинулась його нівелювати, швидко повертаючи цей самий «хабар».
І це при тому, що та ж таки Наталія Яресько переконувала і громадськість, і кредиторів у тому, що викуплені РФ єврооблігації повинні розглядатися однаково з усіма іншими євробондами України. Але Росія обурилась та тупнула ніжкою, а голова її мінфіну Антон Сілуанов заявив, що на жодну реструктуризацію боргу РФ не погодиться.
Вкинув свої п’ять копійок (чи то пак п’ять доларів) і Владімір Путін: він нагадав, що його країна має право достроково вимагати погашення кредиту, оскільки була порушена умова – наразі держборг України сягнув більше 60% ВВП. Слова російського президента спонукали український уряд до того, чого від нього не можуть добитися західні кредитори – до дії. Борг перед Росією було визнано без зайвих слів. При цьому у перемовинах з Москвою обійшлися без погроз.
Зрозуміло, що західні кредитори не матимуть таких преференцій, як російські. На них Яресько й далі покрикуватиме, лякаючи тим, від чого їм ані на йоту не страшно. Вступ у дію закону, котрий нещодавно підписав президент Порошенко, означатиме, що борги кредиторам – з високою долею ймовірності – вже ніхто не повертатиме. А відтак під загрозою може опинитися програма співпраці з МВФ, а сама Україна зіткнеться з загрозою дефолту. Власне, ймовірність останнього не далі як у липні вже за анонсувала Наталія Яресько.
Проблема наслідків несплаченого боргу розшаровується на два пласти. Один з них пов’язаний з тим, чим це обернеться для самих кредиторів. З цим простіше: вони просто втратять гроші. Інша річ, що буде далі з Україною, котра зазнає значно більших, хоча і не матеріальних збитків: країна втратить репутацію. Втім, західні кредитори ще можуть пошукати справедливості в міжнародних судах.
Цілком можливо, що саме так вони і вчинять. А Феміда заарештовуватиме рухоме й нерухоме майно України за кордоном, адже все, що було надане нашій державі кредиторами, забезпечувалось державними гарантіями. Прецедент подібного роду вже існує існує: свого часу суди зобов’язували суверенну державу – Аргентину – виплатити борги кредиторам, які відмовилися прийняти умови реструктуризації боргу.
Але слід пам’ятати про те, що та ж таки Аргентина після дефолту 2001 року по цей день не може до кінця відновити свою репутацію. Бо втрата репутації відбувається миттєво, а на «реконструкцію» потрібні десятиліття, якщо не століття. Тільки зараз, сплативши усі борги (розраховуватися довелося все одно!) Аргентина цеглинка за цеглинкою відбудовує імідж привабливої для інвестицій країни.
До речі, гарним прикладом того, якою м’якою та дипломатичною може бути робота з кредиторами, є та політика, яку провадить компанію «Метінвест» Ріната Ахметова. Її прес-служба повідомляє, що власники облігацій із терміном погашення у 2015 році погодили відстрочку погашення до 31 січня 2016 року в обмін на грошову виплату 25% від номіналу облігацій у липні 2015-го. Саме так і належить працювати з капіталовкладниками: тут приватні компанію дають фору державним установам, котрі віддають перевагу методу шантажу.
…Кажуть, що на чужих помилках не вчаться, але нашому уряду та президенту слід повсякчас тримати в пам’яті аргентинських прецедент. Їхні нерозумні дії відкинуть розвиток українського бізнесу на десятки років назад. Жодна поважна інвестиційна компанія не зайде в країну, яка безсовісно дурить кредиторів. А без інвестицій Україні не світить жодне майбутнє: своїми власними силами нам з економічної кризи не вибратися.
У відмові платити кредиторам закладена міна швидкої дії, котра відкине Україну до рівня Сомалі. В зв’язку із цим у мене лише одне питання: свідомо чи несвідомо прем’єр Яценюк, його міністри і, звісно ж, президент Порошенко ризикують перспективами України, взагалі допускаючи таку тему до обговорення. І це – замість ретельної праці з кредиторами, сумлінного пошуку оптимального для обох сторін вирішення проблеми. Замість перепросин та бажання нівелювати негативне про себе враження…
Якщо все це робиться свідомо, то ту частину урядовців, які приїхали до нас із далекого «закордоння», можна зрозуміти: шлях для відступу для них відкрито. Панове Яресько та Абромавічус будь-якої миті можуть опинитися там, звідки вони були «позичені». Але що робити решті? Притулок у Росії вже абонований за «попередниками», а Європа наразі має не найкраще враження про нашу керівну верхівку. Причому з її власної провини.
