Так, дійсно, нам зараз, як ніколи, потрібна єдність, солідарність і консолідація. Заради майбутнього, заради миру, заради батьківщини.
Хоча самі “Єдність”, “Солідарність” та “Батьківщина” на місцеві вибори ідуть окремо. А “Консолідація” ще не зареєстрована. Хоча хтозна.
Перегляньте також:
- На Донеччині загинув тернополянин Микола Головенко
- Графік вимкнення світла на Тернопільщині на 22 листопада
Боротьба за владу серед союзників і патріотів неодноразово заважала Україні стати на ноги і піти нарешті у світле щасливе майбутнє.
Але на чому має базуватися ця єдність?
У вищому своєму потенціалі єдність людей базується на спільних духовних цінностях: вірі у Бога, сумлінні, честі і порядності, любові до Вітчизни, милосерді і доброчинності, безумовній справедливості.
Уся політична єдність у нашій країні має зовсім інший потенціал. Він зокрема базується на вірі і тяжінні до матеріальних благ, безсовісності, безчесності і непорядності, користуванні ресурсами своєї Вітчизни, жадібності і жорстокості, абсолютній злочинній несправедливості.
Політичні партнери ніколи за чверть сторіччя не домовлялися про об’єднання зусиль навколо розбудови чесної і прозорої судової системи, заради реформування правоохоронних органів, для підняття рівня культури і духовності суспільства, для підвищення обороноздатності, заради покращення життя народу України тощо.
Єдність заради власного збагачення довела нашу злощасну країну до війни, громадського протистояння, несприйняття влади як такої та жебрацького стану життя талановитого і працьовитого українського народу.
Боротьба між політичними силами стала цинічною і нещадною, гучною і навіть кровопролитною.
У партійних кабінетах виробляються не сценарії виходу України з кризи, не нові ідеологічні засади підняття духу нації, а сценарії захоплення, відбору, утримання і зміцнення влади.
Можна тисячі разів призначати вибори, змінювати під себе виборче законодавство, рокерувати чиновників і суддів, приймати нові незрозумілі народу закони і навіть змінювати Конституцію, але результат завжди буде один і той же – Майдан, Майдан і знову (не дай Боже) Майдан.
Тому, що замість того, щоб цей публічний дім знести і побудувати на його місці школу, лікарню, або музей, ми, як у тому анекдоті, спочатку міняли ліжка і білизну, а потім повій, залишаючи основну діяльність установи тією самою.
Система вже не може задовольнити потреб українського суспільства. Система віджила своє. Системі час на смітник історії.
Питання лише в тому, хто саме візьметься і наважиться винести на двір політичне сміття у цю темну і безлунну ніч нашої історії.
