Кохання загартоване війною – історія тернополян Андрія та Анастасії
Історія кохання Андрія та Анастасії, як і кожна, неповторна. Але вона не уникла великої війни, що стала найтяжчим випробуванням для молодого покоління.
Вони зустрілися у 2021 році в супермаркеті, де Андрій, випускник Тернопільського національного технічного університету за фахом маркетолога, працював, а Анастасія, ще студентка, підробляла. Керівництво доручило Андрію опікуватися новою працівницею.
«Важко пояснити, як це сталося, — усміхається Андрій. — Я допомагав Насті, і вже за кілька днів відчув бажання частіше бачити її усмішку, спілкуватися з нею. Невідома сила тягнула мене до неї. Але головне — її очі. Можна сказати, я втопився в них».
«Він дуже допомагав мені на роботі, — згадує Анастасія. — Одразу помітила його комунікабельність, доброту, індивідуальний підхід до кожного. Але найбільше мене підкорило його чудове почуття гумору, яке допомагало долати навіть складні проблеми. Так я закохалася».
Перше побачення, квіти, прогулянки містом, нескінченні розмови… Все це зміцнювало їхні почуття. Вже за місяць Андрій запропонував Анастасії жити разом. Вони орендували квартиру в Тернополі, і почалося їхнє тихе щасливе сімейне життя.
«Це був, напевно, один з найкращих періодів мого життя, — ділиться Анастасія. — Я все більше пізнавала Андрія і переконувалася, що він найкращий. Хоч графік роботи у нас був напружений, я завжди відчувала його підтримку та допомогу вдома. Він не лише допомагав по господарству, а й вчив правильно сприймати труднощі, ставитися до них філософськи та розраховувати свої сили. Я закохувалася в нього ще більше».
Щастя тривало недовго: в лютому 2022 року в Україну прийшла велика війна. Молодята ще міцніше трималися одне одного, хоча й довелося обмежити свої потреби, адже частину зарплати вони жертвували на підтримку ЗСУ.
Навесні 2023 року Андрій отримав повістку. Він сприйняв це спокійно, як і належить чоловікові, який має захищати свою країну. Для Анастасії ж усвідомлення того, що коханий іде на війну, стало важким випробуванням.
«Я все розуміла, що треба захищати країну, але в той момент мені було дуже боляче, — згадує Анастасія. — Я плакала, в голову лізли різні думки. Відчувала себе розбитою. Але згодом змогла опанувати себе і раціонально сприйняти ситуацію».
Після прискорених офіцерських курсів у Києві молодший лейтенант Трофимлюк у червні 2023 року прибув на Харківщину до танкового батальйону Залізної бригади.
Для його коханої почалися дні, сповнені тривоги. Єдиною розрадою для її зболеної душі були телефонні дзвінки Андрія. У березні цього року черговий дзвінок став особливим: коханий запропонував їй офіційно одружитися.
Анастасія була трохи ошелешена, але швидко погодилася, висунувши лише одну умову! «Важко пояснити, чому я так вирішила, — сміючись, згадує вона. — Сказала Андрію, що згодна лише за умови, що ми не чекатимемо його відпустки, а я приїду до нього, і там ми одружимося».
До речі, вишиті сукня та сорочка індивідуального пошиву, які Анастасія, ніби передчуваючи щось, забрала у майстра за кілька днів до пропозиції коханого, стали їм у нагоді.
Тиждень тому, 26 березня, молодята уклали офіційний шлюб у фронтовому Харкові, куди командування відпустило лейтенанта Трофимлюка, офіцера групи психологічного супроводу та відновлення танкового батальйону, у коротку відпустку. На церемонії були присутні лише троє побратимів нареченого.
«Ми ще раніше домовлялися, що у нас не буде гучного весілля, — говорить Анастасія. — Коли Андрій приїде у відпустку, ми повечеряємо у тісному родинному колі. Цього буде достатньо. А на все життя залишиться пам’ять про те, де ми взяли шлюб. Буде що розповісти дітям».