Ліквідація банку «Хрещатик» знаменує собою повний крах регуляторної політики Валерії Гонтарєвої. Втім, мова не лише про бездарну фінансову політику та чималі економічні збитки. Як і у випадку з офшорами Порошенка, чи найбільшу роль тут відіграє моральна складова ситуації.
Перегляньте також:
За останні два роки НБУ ліквідував третину банківських установ країни, проте надійність «Хрещатика» не викликала сумнівів. По-перше, за даними на 1 жовтня 2015, він займав 18 місце за розмірами активів серед українських банків. Що вже само по собі є непоганим фактором.
По-друге, одним з найбільших співвласників банку була Київська міськадміністрація (25% плюс 1 акція), і в міському бюджеті на 2016 рік передбачалася докапіталізація «Хрещатика» на 100 мільйонів гривень. Крім того, в «Хрещатику» зберігалися статутні кошти всіх комунальних підприємств столиці. І саме цей банк спільно з київською мерією випускав соціальні «Картки киянина».
Одним словом, банк «Хрещатик» виглядав достатньо міцною фінансовою установою, аби його вкладники могли спати спокійно. Все змінилося протягом буквально пари днів. Намір рекапіталізувати «Хрещатик» випарувався в невідомому напрямі. А до банку була введена тимчасова адміністрація.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Вкладники банку «Хрещатик» вже кілька днів не можуть отримати свої гроші
Власне, згідно із правилами, тимчасова адміністрація – це ще не підписання смертного вироку. Формально постанова про визнання банку «проблемним» діє 180 днів, за які менеджменту банку потрібно усунути всі недоліки. Однак це на папері. А на практиці куратор від НБУ дуже швидко доводить банк до фактичного банкрутства. Так було з іншими банками, так буде із «Хрещатиком», який зараз обіцяє розрахуватися з 99% фізосіб, що були його вкладниками.
А серед останніх, зокрема, київські пенсіонери. Їм, як нікому іншому, пощастило на фінансові «кидки» – починаючи від згорілих у 1991-му вкладів на рахунках Ощадбанку СРСР і завершуючи мікроскопічними пенсіями, на які неможливо прожити, навіть якщо харчуватися хлібом та картоплею. Саме по них передусім вдарила політика глави НБУ.
Розумію, що людині, котра (за власним зізнанням Гонтарєвої) витрачає в місяць щонайменше 100 тисяч гривень, тяжко зрозуміти тих, хто живе на соту долю цієї суми. Особисто я глибоко переконаний, що Валерія Олексіївна – не жорстока людина, котра зумисне доводитиме пенсіонерів до інфаркту чи навіть до самогубства. Вона просто не вірить в існування співгромадян, здатних прохарчуватися та сплатити комуналку, маючи на руках лише 1074 гривні. Так само, як більшість з нас не вірить в інопланетян.
Однак повернемося до конкретики. Кожна дія переслідує певну мету – отож, цікаво було б дізнатися, навіщо поховали банк «Хрещатик»?
Передусім, ліквідація банку – завжди дуже прибутковий бізнес. Звісно, не для акціонерів банку і не для вкладників. Останні якраз страждають, причому дуже сильно. За останні два роки в результаті закриття 68 банків зі 180-ти українці втратили близько 78 млрд. грн., а український бізнес – більше 200 млрд грн. Кредитування в Україні фактично зупинилося, а частка проблемних кредитів сягнула 23%, і це тільки офіційні дані.
Одночасно із цим ряд банків, пов’язаних з керівництвом НБУ та президентом України, показали неймовірне зростання бізнесу. Закон збереження маси, знайомий фізикам, по-своєму діє і в банківській сфері. Хтось грошову масу втрачає (назавжди), хтось її набуває. При ліквідації банку частина фізосіб просто відсіюється (хтось більше ніколи не довірятиме банківській системі, а хтось, втративши вклади, більше немає, що покласти на рахунок), але частина юридичних осіб, як і раніше, потребуватиме посередництва фінустанови, а відтак шукатиме інший банк.
А ці інші банки, вцілілі після гонтарєвського нашестя, знаходяться в орбіті впливу президента країни або мера Києва (що, власне, одне й те саме, аде обидва фігуранти грають за одну команду).
Саме тому питання про те, що сталося з «Хрещатиком», варто адресувати Віталію Кличку та його «касиру» – Вадиму Столару. Столар – колишній нардеп-«регіонал» – нині є «смотрящим» за фінансовими потоками Києва та комунальним майном. Вже давно Столар намагається підім’яти під себе найбільші комунальні підприємства Києва – «Київенергохолдинг» і «Київгаз», взяти під контроль банк «Хрещатик», а також реалізувати ряд сумнівних будівництв в найбільш престижних районах міста Києва. Останнє є звичним для Столара ділом, адже цей персонаж був в числі співзасновників «Еліта-центру».
Комунальні підприємства, пов’язані із «Хрещатиком», вивели свої рахунки з банку заздалегідь. Так, ПАТ «Київводоканал» повідомив споживачам про зміну реквізитів для сплати за послуги централізованого водопостачання та водовідведення певний час тому назад. Віднині кияни мають платити на рахунок у ПАТ «Міжнародний інвестиційний банк», 60% котрого належать Президенту України Петру Порошенку, а ще 15% – заступнику голови парламентської фракції БПП Ігорю Кононенку.
Без сумніву, про виведення активів з «Хрещатику» вчасно подбав і його найбільший акціонер – Андрій Іванов, котрий володіє 37,44% акцій. Іванов, росіянин за походженням, є відомим київським латифундистом – разом зі своїм партнером Василем Хмельницьким він володіє як мінімум 2 тисячами київських гектарів. Подейкують, що банкрутство «Хрещатика» Іванов обіцяв Кличку в якості подарунка. Дарма, що перед тим київський бізнес активно заохочували до відкриття рахунків в банку «Хрещатик», а тепер малий та середній сегмент бізнесу й сам опинився у банкрутах.
Дещо інша версія подій зміщує акцент подій з інтересів київських олігархічних кланів на інтереси Росії. Ймовірно, що йде зачистка українського банківського ринку під російський капітал. Якщо таке припущення справедливе, то тоді рефінансування «Промінвестбанку», яким володіє російський «Внешэкономбанк», а також дозвіл російському «Альфа-Банку» придбати «Укрсоцбанку» – ланки одного ланцюга.
Не секрет, що за час роботи Валерії Гонтаревої російські банки подвоїли свою частку на українському ринку. Інтервенція подібного роду може розглядатися як окремо від зацікавленості мера Кличка, так і разом з ним. На кому більше закільцьований інтерес у банкрутстві «Хрещатика» – на міській владі чи на тандемі Порошенка і Гонтарєвої, вже не так важливо.
Важливо те, що пав останній бастіон хисткої довіри вкладників до вітчизняної банківської системи. А відтак – і до державної системи в цілому. Якщо вузькоособисті зиски Кличка-Порошенка цього вартували, то залишимо їх пожинати плоди цих зисків. А вони не забаряться.
