Кажуть, Прощена неділя…

Знаєте, чогось не хочу пробачати Путіна і його шоблу. Не хочу пробачати смерті друзів і близьких. І навіть смерті незнайомих хлопчиків пробачати не хочу. І Небесну сотню.

І проплачених тролів із їхнім ляльководом, які поливають брудом – не хочу і не буду.

Не пробачу тих, хто посміхається при зустрічі і за пазухою тримає каменюку.

І брехунів та циніків.

І тих, хто жиріє в час, коли онкохворі діти та каліки збирають собі на операції.

І тих, хто довів країну до зубожіння, а нас перетворив на націю рабів.

І тих, хто скориставшись тим, що наші обличчя звернено на зболений Схід, продовжує грабувати надра, винищувати ліси.

І тих, хто продовжує терпіти в себе бізнес та пропагандлу окупанта (гроші ж не пахнуть? Вони в крові!!!!)

Імпотентну владу торговців, кнопкодавів і маніпуляторів людьми.

І тих, кому все одно – бо з вашої мовчазної згоди коїться все зло світу.

Рано чи пізно кара вас знайде.

В мені теж є багато рабського, тому не знаю, чи гідна я Нової України. Вибудувати її для дітей і піти.