Іво Бобул і Павло Дворський у Тернополі: вечір буковинської пісні та 50 років творчості
Михайло Маслій — про буковинський пісенний феномен, любов Тернополя до чернівецьких артистів і 50 років творчості Павла Дворського.
Вся українська естрада, зведена докупи, мусить поступитися Буковині, цій невичерпній кузні самородків. «Усе дуже просто, – казав колись Василь Михайлюк, автор музики до безсмертної «Черемшини». – Лиш переступиш Черемош, а там природа вже сама співає. Вона надихала й надихає всіх: від Степана Сабадаша, Левка Дутковського й Володі Івасюка до «Смерічки», Софії Ротару, Лілії Сандулеси, Іво Бобула, Павла Дворського, Дмитра Гнатюка… Ніхто з нас ніколи не писав ні про політику, ні партійних пісень».
8 жовтня 2026 року Тернопіль на один вечір став буковинським. Іво Бобул співав у «Березілі», Павло Дворський з сином Вʼячеславом (Павло прихворів) – в обласній філармонії святкував піввіку творчості!
Колись такому ніхто б не здивувався: концертів було куди більше. За радянських часів «Смерічка» з Павлом Дворським і Назарієм Яремчуком вибудовувала в «Актябрі» (так совєти, на московський лад, перейменували наш «Березіль») цілі тижневі марафони: шість днів, по три аншлагові концерти щодня. А тим часом Софія Ротару чи Лілія Сандулеса з таким самим тріумфом збирали повні зали в обласній філармонії.
Тернопіль завжди любив чернівчан – і було за що. Близькість до Європи, мереживо культур, що сплелися на берегах Черемоша й Пруту, виростили унікальний пісенний феномен: чи не кожен другий улюбленець української естради родом звідти.
Любить і сьогодні. Павла та Іво з містом над Серетом єднає давня, випробувана роками приязнь. «Дворський – український Пол Маккартні, – каже про побратима Іво Бобул. – Послухай, які в нього пісні: кожною заслухаєшся, вони вічні. Нас не буде, а «Стожари», «Смерекову хату», «Місячну дорогу», «Задивлюсь в твої ласкаві очі» й десятки інших співатимуть завжди. Він випередив час на віки».