Минулого тижня мені зателефонувала Ірина Ухман, старший науковий співробітник Бережанського музею імені Богдана Лепкого і поділилась позитивною інформацією. Її попросили на деякий час підмінити вчительку української літератури у старших класах. Та ще й напередодні ЗНО… Готуючись до уроку, звернулась за допомогою «до дядька Гугла». Але матеріали, які пропонував Інтернет, не влаштовували жінку. І раптом… зиркнувши на книжкову полицю, зупинила погляд на книжці «Чи легко бути мамою?». Наступного дня десятикласники (уважно!!!) слухали уривки з написаного. Потім зав’язалася справжня дискусія, під час якої молодь активно обговорювала «наболіле»: якими мають бути сучасні мами й тата, скільки часу мають приділяти дітям, що таке батьківство, у якому дусі варто виховувати своїх майбутніх дітей, чому треба поважати батьків тощо. Тема настільки окрилила старшокласників, що творчу роботу (здається саме так) всі написали позитивно, жодної поганої оцінки.
Перегляньте також:
- Свічка пам’яті: Чому важливо вшановувати жертв Голодомору
- Тернопільський музей отримав експонати що нагадують про боротьбу кримськотатарського народу
Чому я вирішила про це написати сьогодні? Зрозуміло – День Матері. Цьогоріч минає вже 11 років відтоді, як вперше побачила світ вищезгадана книжка. Це реальні історії, які я записала, коли підростали мої сини. А редакторка тодішнього київського часопису для жінок «Я. Ти. Ми» порадила об’єднати їх під одним «дахом», себто – написати книжку. Настирливо нагадувала, аж поки я й справді не взялася за ту справу. Коли книжка була надрукована, вона припала до душі багатьом: вчителям, молодим мамам (особливо тим, хто виховував синів), бабусям. В окремих школах з неї читали диктанти. На чисельні прохання книжка витримала три видання накладом чотири тисячі примірників. Тоді це було багато.
Одного разу в Тернополі гостювала директорка Ризької астрологічної школи Алла Білде (Латвія). Потримавши в руках мої книги (тоді в мене їх було декілька), вона раптом заявила, киваючи на «Чи легко бути мамою?»: «Цю книгу треба негайно перекласти, її мають читати в Латвії, вона дуже потрібна нашій молоді». Моєму здивуванню не було меж, тому я запитала: «А звідки ви знаєте про це, якщо її навіть не прочитали?». Жінка натомість тільки усміхнулась: «А я енергетично відчуваю текст». Згодом я вже летіла з Борисполя до Риги і проводила там свій семінар, який розробила на основі авторської книги. Називався він «Мама плюс тато дорівнює Я». Після Риги була Клайпеда та Вільнюс (Литва). У Вільнюсі, до речі, на семінар прийшло багато вагітних мам із своїми половинками. Повернулась я з цікавим несподіваним відкриттям: коли пишеш через серце, тоді трапляються справжні дива.
Всі ми родом з Дитинства. Діти – це пряме віддзеркалення своїх батьків. А батьки для дітей – це розкрита книга, яка щодня в них на очах і яку вони щодня «читають» і, мимоволі стають схожими на них.
Як знайти оту одну-єдину «доріжку» до Серця своєї дитини, аби ніколи не втратити її на енергетичному рівні? 24 години на добу бути… дитиною. Спостерігати за поведінкою і словом своїх дітей, «опускатись» на їхній рівень сприйняття довколишнього світу. Впевнена, що той, хто читав цю книгу, мимоволі проектував паралельні ситуації у своїй родині. Звичайно, все має відбуватися природно, як і саме життя. І, без сумніву, кожен батько чи мати себе принагідно спитають: то хто ж кого виховує? Батьки дітей чи діти батьків? Очевидно, це процес взаємний, проте найголовніше, щоб це робилося задля трьох засадничих «китів» української християнської родини: БОГА- УКРАЇНИ- ЛЮДЕЙ, і тоді нас чекає справді щаслива будучина, бо так хоче кожна українська мати і батько заради своїх дітей.
То ж «Чи легко бути мамою?». На це запитання завжди дуже влучно відповідали читачки, коли при зустрічі казали: «Ми читали Вашу книжку «Чи нелегко бути мамою?».
Та найбільшою нагородою був лист від авторки книжки «Уроки духовної краси» Калини Ватаманюк, яка після прочитання рукопису написала: «Прекрасно те, що Ви дивитесь на світ крізь Серце і крізь Небо. Працюйте й надалі, очевидно Бог вибрав Вас для певної роботи – пробудження людських Душ». Зізнаюсь щиро – нелегка це праця, особливо сьогодні…
