Історія військової Валентини на псевдо Фрея

Валентина з позивним «Фрейя» до війни працювала з промисловим обладнанням, керувала багатотонним мостовим краном і розбиралася у складних механізмах, а історію жінки оприлюднила 152 бригада.

Дитинство та трудовий шлях

Валентина родом із села Маломихайлівка Покровського району. Дитинство, юність і молодість провела у Просяній, яку нині російські війська систематично атакують авіабомбами. Інтерес до техніки з’явився ще в дитинстві. Жінка згадує, що була активною, захоплювалася мотоциклами й автомобілями, грала у футбол та допомагала батькові ремонтувати техніку. Їй завжди було цікаво розбиратися в механізмах, а фізично важка робота не лякала.

Працювати Валентина почала ще до повноліття. Спершу була нянею в дитячому садку, згодом працювала дояркою, телятницею, кухарем у тракторній бригаді та продавцем. На промислових підприємствах опанувала низку професій. Робота з промисловою технікою вимагала від неї точності, уважності та відповідальності. Валентина переконана, що в будь-якій професії важливо любити свою справу й сумлінно виконувати обов’язки.

• дробильниці
• транспортувальниці
• сушильниці
• пакувальниці
• ливарниці пластмас

«Щоб працювати на кожній професії, яку я здобула, треба любити свою роботу, бути відповідальним і максимально вкладатися», – говорить вона.

Родина та втрати

Водночас Валентина – мама трьох дітей і бабуся двох онучок. Старшій доньці 31 рік, синові – 28, молодшій доньці – 20. Жінка зізнається, що дуже пишається своєю родиною. Повномасштабне вторгнення завдало родині непоправних втрат. У Просяній знищено батьківський будинок Валентини, оселю її старшого брата, а також будинок доньки з родиною. Місця, з якими пов’язана значна частина її життя, перетворилися на руїни.

Шлях до лав ЗСУ

Від перших днів великої війни жінка допомагала українським військовим: разом з односельцями готувала їжу, прала одяг і забезпечувала захисників необхідним. Деякий час військовослужбовці навіть жили на її подвір’ї. Син Валентини також долучився до оборони України в перші місяці повномасштабного вторгнення. Два роки тому війна забрала її чоловіка – він загинув на Харківщині.

«Мені його дуже не вистачало і не вистачає», – зізнається Валентина. Після загибелі чоловіка жінка вирішила сама стати до лав ЗСУ. Так допомога військовим, яку вона надавала від початку повномасштабної війни, перетворилася на її власний шлях захисниці.

Джерело: АрміяInform