В серпні цього року ми з побратимами приїхали в розташування 8-го полку спецназу на Побєду (Луганська область, трохи далі за Новоайдар, в полях. Табір, який на початку вересня був повністю спалений російськими окупантами, які ще тоді зрозуміли, що з укропами в ближній бій вступати – це собі могила, тож з безпечної відстані накрили наших «Смерчами»).
Так от, пройшли блок-пости, знайшли «8-ку», розвантажили цілий бус добра (харч, ліки, засоби особистої гігієни, коліматорні приціли, тепловізор). З-посеред всіх пакунків ми мали ще й такий важливий вантаж, як Прапори України! Привезли їх десь з півтора десятка.
Перегляньте також:
- Герой Павло Савка назавжди повернувся додому на Тернопільщину
- Селяни на Тернопільщині виступили проти перейменування вулиці на честь загиблого Героя
Хлопці розібрали прапори, потім хтось з них підійшов і попросив розписатись на полотні. Знаю, що на державні символіці то не пасує, але в таких випадках не відмовляють. Знайшлась картонка, на якій можна було розстелити прапор, і чорний маркер. Схилився. Писав від душі. Дякував бійцям за спокійний сон наших з Вами дітей. Розписався, підняв голову – за тим бійцем, якому я розписувався, вже стояли інші хлопці з прапорами. Почав писати і для них. Хлопці дякували. Один казав, що вчіпить на БТРі, Назарчик з Тернополя пообіцяв, що як вернеться з війни, то почіпить в себе на балконі… було весело і геть не бентежно.
Аж тут підійшов хлопчина. Середнього росту, засмаглий, коротка стрижка, зашкарублі руки і дуже сором’язливий. У нього теж в руках був прапор. Але він був не такий, як я привіз – новенький, попрасований, блискучий, а якийсь такий… пошарпаний, вицвілий, подертий… Коротше такий, що спровокував мене на найдурніше питання, яке я ставив у своєму житті, через що потім горів червоними щоками всю дорогу до Києва: « Ти що його десь вкрав?». Ідіот!!!!
В наступні кілька хвилин всі бійці 8-ки, які були присутні, синхронно і захлинаючись від гордості за хлопця, оповіли історію про те, як «сєпари» їх атакували… про те, що їх було кратно більше… про те, що тримались до останнього… про те, що підмога так і не прийшла… про те, що почали відступати. Але, відступаючи, побачили, що на блок-пості залишився Прапор України! Той скромний хлопачка, який якраз стояв коло мене і тримав ЦЕЙ ПРАПОР, взяв 2 «калаша», повернувся на блок-пост, і, відстрілюючись, зняв прапор і приніс його в розташування полку!
Я вже не пам’ятаю, що писав на тому прапорі. Сльози заливали. Я думав таке буває тільки у фільмах про війну. Я був настільки ошелешений, що навіть не перепитав, як звати Героя. Потім ми довго фотографувались з хлопцями. Потім я ще кілька разів приїжджав до хмельничан, але так і не зміг ідентифікувати того бійця з-посеред сотень облич. Сподіваюсь у грудні ми побачимось, я виправлю свою помилку і зможу назвати Вам Його ім’я!
Я буду розказувати цю історію на кожній зустрічі з школярами та студентами, допоки житиму. Тому що це – яскравий приклад того, як кується дух нової України! Герої посеред нас! Слава Їм і Слава Україні!
