Історія Петра з тернопільської бригади, який змінив кухню на пульт НРК

Старший сержант Петро з позивним «Повар» отримав своє псевдо не випадково. За цивільним фахом він — кухар-кондитер, працював у ресторані та в пекарні. Згодом професійні навички знадобилися й у війську.

Повідомлять на сторінці 105 окрема бригада територіальної оборони ЗСУ.

У Збройних силах Петро з 2015 року. Починав зі строкової служби, а згодом підписав контракт у «Десні». Після звільнення їздив на заробітки, але з початком повномасштабного вторгнення одразу повернувся до строю: «І ось з 2022-го року служу».

За час військової служби Петро змінив чимало посад: був начальником складу броньованої техніки, завідував їдальнею, працював кухарем у медичній роті. У 2025 році звільнився за сімейними обставинами через онкологічну хворобу батька. У 2026-му — знову повернувся до війська.

До 105-ї окремої бригади ТрО Петро потрапив за порадою. Зізнається, що кортіло спробувати щось геть нове: «Та я вже так подумав, захотілося чогось нового, запропонували НРК. Мене це зацікавило».

Так кухар став оператором наземного роботизованого комплексу. «Сказали: “Попробуй”. Я попробував, мені це сподобалося», — згадує боєць.

Нову справу освоїв швидко. Стали в пригоді базові навички володіння комп’ютером, а далі почалася постійна самоосвіта: вивчення програм, налаштувань, конструкції роботизованих платформ та прямий зв’язок із виробниками: «Мене це захоплювало зразу, з перших днів. Я сам сидів, вчився, сам по собі. Відкривав програми, дивився».

Основне завдання роботів під управлінням Петра — це безпечна та надійна логістика. Вони доправляють на найгарячіші позиції паливо, газові балони, вогнегасники, провізію та воду.

Свою першу виїзну місію боєць запам’ятав назавжди: «Ми поїхали, маршруту зовсім не знаємо. Не знаємо, куди їдемо. І туди завезли провізію, на жаль, назад забрали 200».

Робота пілота НРК — це набагато більше, ніж керування машиною за допомогою пульта. Щодня потрібно ретельно вивчати карти, шукати запасні дороги, обслуговувати «залізо» та враховувати безліч технічних нюансів: «Маршрути, карти — все це вивчати кожен день. Щось нове, нові дороги, щоб ми їх завжди знали».

Найважчі моменти виникають тоді, коли зникає сигнал: доводиться завмирати й чекати відновлення зв’язку, а під час руху — маневрувати між вирвами. Утім, сам процес пілотування для Петра вже став доведеним до автоматизму ритуалом: «Вже є навики, руки автоматично все пам’ятають».

​У своєму підрозділі боєць почувається серед своїх: «І це вже в мене виходить як сім’я. Спілкування — супер, конфліктів ніяких. Взагалі класно».

Після Перемоги Петро хотів би спробувати себе у власній справі — створювати меблі з натурального дерева. А поки старший сержант на псевдо «Повар» щодня опановує новітні технології — вже не на кухні, а за пультом наземного роботизованого комплексу, тримаючи зв’язок із передовою та допомагаючи побратимам.