Активні читачі Інтернет-видань знайомі з ситуацією, яка склалася навколо Тернопільського обласного комунального інституту післядипломної педагогічної освіти.
Працівники інституту 16 вересня 2015 року о 9 годині 15 хвилин зайшли у приймальню голови обласної ради Василя Петровича Хомінця. Його на робочому місці не було, і, за словами секретарки, не відомо коли він появиться, тому що поїхав у відрядження у Бучацький район.
Дванадцять методистів вийняли мобільні телефони і, зв’язавши зі своїми колегами на Бучаччині, за 5-10 хвилин виявили, що ні у райраді, ні у райдержадміністрації, місті та селах району В.П.Хомінця не було і не чекають. Значить, він десь у Тернополі, і відвідувачі вирішили його дочекатися.
Після години очікування з’явився заступник голови обласної ради Сергій Тарашевський, якого, нібито, сам голова попросив з «прибульцями» порозмовляти. Пан Тарашевський «з ходу» висловив думку, що інститут треба ліквідувати. Діалог не склався. Відвідувачі відмовилися від спілкування.
За деякий час «у розвідку» прийшов Ігор Дулеба. Обмінявшись загальними фразами з відвідувачами про проблему невиплати зарплати працівникам інституту, також пішов геть.
Влаштувавши чергування у передпокої приймальні голови, відвідувачі чекали його 6 годин – аж до 15 години. І коли очільникам області стало зрозуміло, що люди налаштовані дуже серйозно, оголосили, що голова буде через 15 хвилин.
Навіть швидше ніж за 15 хвилин В.П. Хомінець не зайшов, а «влетів» до приймальні, внісши за собою густий запах сигаретного диму.
Розмову голова розпочав словами, що він дуже поспішає, тому що сьогодні їде у відрядження до Києва. Діалог приблизно вийшов такий.
Заступник директора інституту: Я, заступник директора інституту, на даний час виконую обов’язки директора інституту…( В.П.Хомінець перебиває).
Хомінець В.П.: Коротше, я все про вас знаю.
Заступник директора інституту: Василю Петровичу, колектив інституту уже третій місяць не отримує зарплати…( В.П.Хомінець перебиває).
Хомінець В.П.: То що ви хочете від мене?
Працівник інституту: Щоб ви скасували розпорядження про призначення Алілуйка С.М. в.о.директора інституту, адже…( В.П.Хомінець перебиває).
Хомінець В.П.: Як скасували? Це не розмова!
Працівник інституту: Суд визнав призначення Ю.Ч.Шайнюка законним…( В.П.Хомінець перебиває).
Хомінець В.П.: Який там суд! При чому тут суд! Я власник! Я призначаю! Чекайте апеляцію щодо рішення суду! ( В.П.Хомінець зривається з крісла і, бігаючи по кабінету, звертається до юристів обласної ради. Вони схвально кивають головою).
Працівник інституту: То ви вважаєте, що місцева влада вище…(В.П.Хомінець перебиває).
Хомінець В.П.: Ви даремно до мене прийшли, я перший призначив Алілуйка в.о. директора.
Працівник інституту: Ми у своїй діяльності керуємося Законом України «Про освіту», де чітко вказано, що керівника навчального закладу призначає департамент.
Хомінець В.П.: Це для мене не закон. У мене свій закон.
Працівник інституту: Це який?
Хомінець В.П.: «Про місцеве самоврядування». Я не маю морального права порушувати свій закон.
Працівник інституту: А Ви маєте моральне право не виплачувати людям зарплату?
Заступник директора інституту: Як вийти з ситуації? Скасуйте своє розпорядження, Крупа – свій наказ, призначайте згідно чинного законодавства узгодженого кандидата, а до того я готовий виконувати обов’язки тиждень-другий чи місяць, так як в державного реєстратора я значуся як керівник.
Хомінець В.П.: Ми зійшлися на кандидатурі Свінних Г.Г., поки ви судитеся. Вона буде виконувати обов’язки, поки Алілуйко у відпустці, і ви (Шайнюк) також маєте піти у відпустку. Так домовлялися, як мені сказали.
Заступник директора інституту: Але після цих домовленостей в кабінеті в.о. заступника голови ОДА Бабійчука І.Г. Свінних відмовилася.
Дулеба І.: Свінних Г.Г. буде! Чому вона відмовилася? Ми вже знайшли компромісне рішення з Крупою.
Хомінець В.П.: Призначаємо третю людину в.о. директора – Свінних Г.Г.
Працівник інституту: А з якою печаткою?
Хомінець В.П.: З першою, само собою.
Працівник інституту: Це ж чому?
Хомінець В.П.: Бо вона не втрачена.
Працівник інституту: Але її не було в закладі в червні місяці, Алілуйко її носить в кишені постійно. Людям потрібно було завіряти документи, її не було
Хомінець В.П.: Тільки перша печатка!
Заступник директора інституту: Але ж домовлялися про підпис у казначействі Свінних, але з новою печаткою.
Хомінець В.П.: Я про це нічого не знаю.
Працівник інституту: А ми про це добре знаємо, тому що були на нарадах при Бабійчуку.
Чи Ви знаєтєте про кадрову політику Алілуйка? На 25 році Незалежності, після Майдану Гідності в інституті для всіх категорій слухачів лекцію «Національно-патріотичне виховання учнівської молоді» читає Ю.Ю.Свідерський, звільнений секретар комуністичної партії педагогічного інституту. Це межа цинізму! В той час, новоспечений в.о.Алілуйко, щоб залякати інших, звільняє кваліфікованих працівників. (Дулеба І. здивованим поглядом «міряє» В.П.Хомінця). Пауза.
Працівник інституту: Василю Петровичу, Ви займаєте високу посаду. Поясніть нам, будь ласка, чому Ви, як відповідальна людина, відпустили у відпустку «свого» в.о. директора Алілуйка, знаючи, що в інституті з дня на день за неоплату можуть відключити світло, водопостачання, а працівники вже три місяці не отримують зарплату?
Дулеба І.: А що, хіба не Крупа відпустив у відпустку Алілуйка?
Хомінець В.П.: Я видав наказ, бо людина має право на відпустку.
Працівник інституту: Який наказ? Наказ на відпустку в.о. директора інституту може видати департамент.
В.П.Хомінець перебиває, зривається з крісла і, бігаючи по кабінету, підвищеним тоном оголошує: «Все! Нам нема про що говорити!».
Відвідувачі: Як ви смієте з людьми так розмовляти? Ганьба! Ганьба такій владі! Ганьба! Ганьба! Ганьба!
Люди покидають приймальню розчаровані, знервовані і… з ще більшою готовністю до подальшого пошуку справедливості.
Р.S.
Дійсно, слова В.П.Хомінця відповідають реаліям: «Влада була для мене, ніколи не була…» для людей. Саме у цьому і полягає суть драматургії діалогу голови з працівниками інституту післядипломної педагогічної освіти.
Перегляньте також:
- За рік Тернопільські поліцейські відшукали 199 зниклих дітей
- Свічка пам’яті: Чому важливо вшановувати жертв Голодомору
