Досі не може оговтатись від трагедії один із кращих медичних навчальних закладів країни – ТДМУ ім. І. Горбачевського. Разом з його багаторічним керівником Леонідом Ковальчуком відійшла у вічність і та аристократична атмосфера, яка панувала тут роками. Навчальний заклад був наче відображенням самого Леоніда Якимовича. Колектив досі отримує співчуття та слова підтримки від колег з інших країн та областей. Утім життя не стоїть на місці. І вперше в області постало питання, про яке ніхто не замислювався протягом десятків років: хто продовжить розпочаті справи ректора, науковця та реформатора Леоніда Ковальчука? Хто зуміє утримати високий статус університету і примножити його здобутки?
Перегляньте також:
- Тернопільський музей отримав експонати що нагадують про боротьбу кримськотатарського народу
- В’ячеслав Негода став на бік Тернопільського мистецького коледжу ім. Соломії Крушельницької
Попри те, що Леонід Ковальчук довго хворів, його смерть стала потрясінням для людей, які його знали та любили. Багато було сказано про заслуги цієї людини перед наукою, областю, медициною. Колеги Л.Ковальчука зазначають, що високі досягнення цієї людини – це результат тривалої роботи над собою. Якості, якими володіла ця людина, плавно перейшли у заклад, яким він жив, де працював та творив. Це відображалося і в стилі управління, і підході до роботи, і навіть у манері спілкування. Колектив та місто вже настільки звикли до такого іміджу навчального закладу, що по-іншому його собі просто не уявляють. А доведеться. Адже хто б не прийшов на заміну Леоніду Ковальчуку, ця людина матиме своє бачення, індивідуальність та переконання.
Якщо у перші дні після трагедії громада лише пошепки говорила про можливих кандидатів на посаду ректора, то зараз ця тема стає все більш актуальною. Ще б пак, адже претендентів на ректорське крісло в області більш ніж достатньо. Однією з перших у медичному середовищі почали обговорювати кандидатуру нині керівника університетської лікарні Василя Бліхара. Особистість відома як на Тернопільщині, так і далеко за її межами. Василь Бліхар – корінний тернополянин. З травня 2010 р. очолював ДП “Державний фармакологічний центр” МОЗ України. Причому став переможцем конкурсного відбору на цю посаду. В свій час був начальником управління охорони здоров’я Тернопільської міської ради. Підлеглі доволі позитивно відгукувались про персону пана Бліхара. Мовляв, це керівник європейського взірця. Його характеризують як хорошого господарника, реформатора, відзначають його вміння швидко та правильно реагувати на несподівані ситуації.
Ще одним можливим кандидатом на посаду ректора є син Леоніда Ковальчука – Олександр. Спільно з батькомОлександр Ковальчук розробив кілька наукових винаходів. В останній час працював на посаді заступника головного лікаря університетської лікарні, а нещодавно був переведений у медуніверситет на новостворену посаду першого проректора з наукової та педагогічної роботи. Подейкують, що зроблено це у контексті майбутніх виборів ректора. Однак говорити про це точно наразі не доводиться. Загалом високі шанси продовжити розпочаті батьком справи О. Ковальчук має через значну кількість потрібних знайомств, зокрема у сфері керівництва медичної галузі. Самого ж О.Ковальчука колеги характеризують як виважену та стриману людину, але чи вистачить йому управлінського досвіду, щоб очолили такий потужний заклад, не відомо. Леонід Якимович із притаманною йому рішучістю хірурга міг різко та рішуче реагувати на неприйнятні для нього речі, інколи був безкомпромісним. О.Ковальчук не такий категоричний, однак, можливо, це лише тому, що йому досі не доводилось бути у тілі свого батька.
Кандидатура №3 – декан медичного факультету, професор Аркадій Шульгай, який, до речі, нині виконує обов’язки ректора. Ця людина знає про університет усе. Багато років він був однією з наближених до Леоніда Ковальчука осіб. Перевага Аркадія Гавриловича в тому, що він, по-перше, добре орієнтується у ситуації в університеті. Мова йде не тільки про фінансовий стан речей, а про настрої у колективі. По-друге, у нього є достатня кількість контактів та зв’язків, аби продовжити розпочаті у закладі проекти. Інше питання: чи підтримає цього кандидата колектив? На відміну від Л. Ковальчука, у А. Шульгая виходить вміло маневрувати. При необхідності він може знайти спільну мову з представниками різних верхівок влади і швидко адаптуватися до будь-яких умов.
Не списують з рахунків і головного лікаря обласної психоневрологічної лікарні Володимира Шкробота. Його головний плюс – великий управлінський досвід. Самі ж медики відзначають високі менеджерські якості цієї особи. Він вміє налагодити справу і зробити її прибутковою. За часів В. Шкробота суттєвих змін зазнав і очолюваний ним лікувальний заклад. У той же час саме репутація закладу може стати й мінусом поважного медика. Останнім часом з лікарнею асоціюють багато конфліктних ситуацій. Мова йде про чиновників, яких нібито швидко «реанімують» тут у режимі особливої секретності. Втім ніхто не безгрішний, і чи стане це аргументом для людей, від яких залежить доля ректорського крісла, не відомо.
Також «Номер один» стало відомо, що спробувати свої сили у змаганнях за посаду керівника закладу в свій час пропонували і відомому імунологу, професору Ігорю Господарському, але той відмовився. Серед претендентів називають і прізвище відомого професора та науковця Володимира Бігуняка. Однак сам пан Бігуняк неодноразово наголошував, що зараз більше хоче віддатися науці, відкриттям та технологіям.
Особлива заслуга Леоніда Ковальчука в тому, що в ньому гармонійно поєднувались одразу дві речі: від був добрим господарем та науковцем. Прийти на посаду ректора після такого керівника – великий ризик. Адже можна і не виправдати сподівань колективу. Саме за останнім, до речі, має бути слово у цьому важкому виборі. Чи вдасться комусь примножити досягнення Л. Ковальчука для університету – питання часу. Єдине можна сказати точно: таким як був, навчальний заклад уже не буде. А що нового запропонує ТДМУ наступний ректор – побачимо вже скоро.
Зоряна Гарасимів
«Номер один»
