Командир інженерної роти 105-ї окремої бригади тероборони Андрій із позивним «Гробар» захищає Україну від початку повномасштабного вторгнення. До війни чоловік разом із батьком працював у сфері ритуальних послуг — звідси й походить його позивний.
«П’ятнадцять років в сфері ритуальних послуг, — у мене професійна кар’єра до початку повномасштабної війни. Працював я і батько мій. Спочатку як я пішов, батько ще лишився, то 2022 рік ми довели сезон до кінця і з листопада місяця, як закрили фірму, бізнес стоїть, машини гниють, обладнання все псується, вік його бере. Фірма закрита повністю», — розповідає Андрій.
Перегляньте також:
- Війна забрала життя Героя “Заката” з Тернопільщини, який пішов захищати ще у 18
- Автoмoбiль Nissan Navara для викoнaння бoйoвих зaвдaнь oтримaлa 105-тa бригaдa ТРО, – Сергiй Нaдaл
Зараз батько й син воюють в одному підрозділі, тому підтримують постійний зв’язок.
«У 2023 році мій батько приєднався до нашої сім’ї — 105-ї бригади. Людина просто фантастична, майже 60 років, ходить на бойові виходи. Хлопці його люблять, як батька свого. Всім, що я вмію і що можу, я завдячую тільки батькові. Він мене до полювання привчив, навчив мене стріляти, навчив мене їздити. І оце якраз мені тут знадобилося», — каже військовий.
Для «Гробаря» найбільшою віддушиною є сім’я: дружина та двоє синів.
«Вісімнадцять, двадцять разів на день хоча б по хвилині, але я дзвоню. Якщо я не на виїзді, я дзвоню додому постійно. Є вільна хвилинка, я набираю дім», — зізнається він.
Очоливши інженерну роту, Андрій одразу оновив підрозділ.
«Коли я став командиром роти, одразу повністю поміняв штатку. Я поміняв всіх місцями. Поставив кожного там, де я їх бачу, де вони корисні. У мене кожна людина приносить користь і кожну людину я люблю. Я не сапер, але ходжу на кожен вихід. Я це люблю. Хлопці мої — просто фантастика», — наголошує командир.
За його словами, впоратися зі стресом допомагають жарти. Навіть під обстрілами бійці знаходять сили для гумору.
«2023-й рік, ми попали під обстріл двох танків і під мінометку 120-ту. Особовий склад, в принципі, не був до такого готовий, була дана команда мною лягти, ми всі лягли. Я лежав з Малюком з Ігорем. А Ігор трошки такий здоровий хлопець і нас били вже, десь певно годину били, і то так дико. І в Ігоря живіт бурчить, він їсти хоче. І я дивлюсь на нього, він так на годинник глянув і каже: “Вже би їхали додому, закінчували”. Розумієте”», — згадує «Гробар».
На четвертому році війни Андрій зізнається: побратими стали для нього другою родиною.
«На четвертому році війни з людьми, які у мене служать, ми всі, як брати. До мене Олегович, звертаються тільки ті, які або нові прийшли, або хто дуже сильно накосячив. Всі знають, хто командир, все виконують, але люди в мене супер, просто супер».
Коментарі
