«Голоси з України» у Лондоні: скульптури з осколків війни говорять мовою культурної дипломатії

Лондон. Велика Британія. У галереї Архів Ламбета (Lambeth Archives) триває виставка «Голоси з України» — Voices From Ukraine — зі скульптурами з осколків витрачених снарядів. До цього виставку презентували в Парламенті Великої Британії, далі її покажуть в Імперському військовому музеї (Imperial War Museum, IWM), а потім — у європейських країнах. Проєкт реалізується за підтримки Посольства України у Великій Британії та об’єднує українських і британських митців у глибоко символічній співпраці між Києвом і Лондоном.

Експозицію складають роботи членів Королівського товариства скульпторів Великої Британії: скульптора і поета, лондонця Стівена Дункана, а також митців зі світовим іменем, членів Національної спілки художників України, киян Олеся Сидорука та Бориса Крилова. Скульптори тривалий час співпрацюють, і їхній новий спільний доробок відображає осмислення досвіду війни, глибоке філософське та емоційне сприйняття подій в Україні.

Стівен із початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну співпрацює з київськими колегами, жертвує кошти через UNITED24. На знак солідарності з Україною організовує виставки в Лондоні й Оксфорді. За його словами, він і надалі буде це робити, а ще планує випустити збірку своїх віршів «Голоси України».

«Наша спільна робота і творчість мають на меті тримати російсько-українську війну в центрі уваги громадян західних країн», — сказав митець.

Монументальна скульптура, якою майже 30 років займаються Олесь Сидорук і Борис Крилов, є невід’ємною складовою національної та світової спадщини. Більшість їхніх робіт пов’язані з історичними українськими та європейськими постатями.

«Сьогодні як ніколи важливо нагадувати світу, що у нас війна, і один із засобів для цього, звичайно, мистецтво, — говорить Олесь. — Минулоріч ми вже брали участь у виставці Королівського товариства скульпторів, присвяченій війні в Україні, під назвою «На межі». «Голоси з України» ми презентували в будівлі Парламенту Великої Британії до річниці повномасштабного вторгнення Росії в Україну. На вернісажі я виступав перед членами парламенту, висловив вдячність за постійну підтримку демократичними країнами українського народу та його боротьби за незалежність. Виставку відвідали британські парламентарі, міністр оборони Британії Джон Гілі. А наступного дня на порядку денному в парламенті відбулося голосування про збільшення військової допомоги Україні. Показ наших робіт — це прояв культурної дипломатії, в межах якої нагадування європейському суспільству про несправедливу війну Росії проти України і про важливість підтримки українського народу».

У центрі виставки — скульптурна композиція, створена у тісній співпраці Стівена Дункана, Бориса Крилова та Олеся Сидорука. Ця спільна робота формує концептуальне ядро проєкту, підкреслюючи значення та відчутний вплив підтримки Великою Британією України в один із найпохмуріших періодів новітньої історії Європи.

Центральний елемент — це артилерійська гільза з Великої Британії, яку використали в руйнуванні складу боєприпасів російської армії. Слова, намотані на її осердя, засвідчують: «Я приїхала, щоб захистити нашого друга — Україну, захистити правду, справедливість та всіх невинних людей! Я знайду тебе, враже, знищу тебе. Я виконую місію!».

Інші елементи композиції — це гільзи зі зруйнованого складу з розкиданими словами каяття: «Мене створила людина для знищення людей. Але я нікого не вбив. Я прошу вашої милості!».

«Борис Крилов представив скульптуру «Квітка папороті», втіливши в неї силу традиції, яка ніби пуповиною міцно тримає нас на цій землі, — розповідає про експозицію Олесь Сидорук. — Цей зв’язок ми можемо захистити лише одним способом — зброєю. Цей новітній оберіг позбавлений маскування. Але понад мороком війни постає воля мільйонів українців, які у цьому вічному дні, позначеному 24 лютого, роблять вибір на користь життя. Саме так у тілі війни, з патронів і крові тихо і незворотно проростає наша сила, що одного дня розкриється квіткою папороті. Ще одна робота Бориса — «Спротив». Головна ідея — передати сутність російсько-української війни, коли ворог намагається усіх зробити однаковими. Як маска закриває обличчя, так Росія століттями намагається закрити, присвоїти українську культуру. Захищаючи свою самобутність, українці зберігають здатність чинити спротив насильницькій війні. Я представив роботу «Холодна посмішка Ареса». У ній використано частину зламаної ракети з міста Буча. У давньогрецькій міфології Арес — бог кривавої, підступної війни. З давніх часів жорстокість і віроломство під час воєнних дій відігравали особливу роль у залякуванні цивільного населення та сил оборони. Посмішка показує нам зухвалість дій агресора. Ця композиція має нагадувати всьому світу про небезпеку того, що нависло над нашою планетою, адже ядерна війна здатна знищити все живе. Зупинити цю небезпеку можна тільки рішучими кроками. Композиція «Втеча в забуття» — про особливий стан душі: тихий і нестерпний, ніби зависання між небом і землею, поза звичним потоком часу».

Виставка пропонує простір для роздумів про те, що означає бути свідком війни і як уява може стати формою опору. Кожна скульптура своєю глибокою символікою дає глядачам розуміння того, як війна пронизує повсякденність, формує нову чутливість і відкриває питання відповідальності — не лише української, але й глобальної. Тут перемога України представлена не лише як національне прагнення, а й як світовий символ — тріумф добра над злом, справедливості над агресією, як утвердження фундаментального права людей жити вільно.

Олесь Сидорук на початку повномасштабного вторгнення вступив до лав 25-ї бригади охорони громадського порядку імені князя Аскольда Національної гвардії України.

«Ми ж воюємо не тільки за територію, за нашу землю, ми, в першу чергу, воюємо за нашу культуру», — переконаний військовий.

За його словами, у військовій частині йому надають час для роботи над важливими для України проєктами:

«Зокрема і для 25-ї бригади імені князя Аскольда НГУ, де служу, ми зробили меморіальну дошку князю Аскольду. А для Нацгвардії — скульптуру архангела Михаїла. Він частина композиції, яка показує битву, що відбувається в небесах над Києвом. Сатана в образі Путіна, йому відрубують голову. Чекаємо і працюємо, щоб це пророцтво здійснилося», — розповідає митець.

На презентаційному банері митців є ще одне прізвище на чорному тлі — Ігор Климович. Краєзнавець, фотохудожник, історик, молодший лейтенант Третьої окремої штурмової бригади Сухопутних військ ЗСУ, який рятував культурну спадщину, займався просвітництвом серед військових, загинув 30 липня 2025 року на бойових позиціях у Харківській області. Серед експонатів є світлини його руки.

Він разом з Олесем Сидоруком і Борисом Криловим працював над декількома проєктами з вшанування загиблих воїнів Третього армійського корпусу. Один із них — «Курган пам’яті» — вони встигли втілити в життя на Донеччині. Переплавлені сталеві фрагменти, вилучені з полів битв, були частиною зброї знищення, а в руках митців набули художньої форми, об’єднали скульптуру та поезію, зосередившись на людському вимірі війни, підкреслюючи стійкість, гідність, пам’ять та солідарність. Це ще один приклад незламності, який дає переконання, що навіть війну можна переосмислити і зробити з неї щось прекрасне.

Олесь впевнений, що завдяки культурній дипломатії українські митці можуть достукатися до європейців, які мало що про нас знали, довіряючи наративам «русского міра» про одну територію і старшого брата: «Українська культура значно ширша, вона формує образ України за кордоном: організовуючи виставки, проводячи концерти, популяризуючи нашу культуру і розповідаючи правду про війну, не тільки робимо Україну пізнаваною у світі, а й залучаємо волонтерську допомогу, спільно наближаємо перемогу», — говорить скульптор.

Експонати виставки переносять досвід війни в Україні на міжнародну мистецьку мову, що дозволяє глядачам у Великій Британії взаємодіяти з емоційною та філософською вагою події світового масштабу, якою є російсько-українська війна. Так міжнародна аудиторія, бачачи «Голоси з України», чує їх, глибше розуміє трагічний досвід та випробування, через які проходить наша країна. Але ця експозиція — не лише про травму, а й про майбутнє, яке все ще можна уявити та змінити на краще.

Людмила Островська.