На запитання про свої часті візити у зону АТО, судинний хірург Юрій Свідерський постійно віджартовується:
Перегляньте також:
- У Тернополі водій вантажівки наїхав на 47-річну жінку
- Культурна еліта України підтримала Тернопільський мистецький коледж імені Соломії Крушельницької
– Працюю в обласній клінічній лікарні, а їздити до бійців у зону збройного конфлікту – моє хобі. Мені ще поталанило, бо начальство медичного закладу не вставляє палиць у колеса, коли я, так би мовити, відпрошуюся з роботи. А ось у декого з моїх колег і, справді, виникає безліч проблем. Для того, щоб тиждень-другий попрацювати на передовій, від них вимагають кипу різних паперів та довідок мало не з печатками міністерства оборони.
Зауважте, жодного високопарного слова, жодного натяку на благородство своєї місії. Натомість про всеукраїнську лікарську фактично волонтерську організацію «Білі берети», Юрій може розповідати довго та детально.
– Ініціатором створення нашого загону став лікар-стоматолог Андрій Салагор- ник, який у найбільш напружений час на Майдані працював волонтером мобільних медичних бригад. Вони надавали медичну допомогу потерпілим безпосередньо на полі бою, – розповідає лікар. – Коли дізнався про створення «Білих беретів», вирішив приєднатися, бо хотів допомагати в тій справі, яку знаю найкраще. Пройшов багато вишколів, в тому числі й «натовські».
За словами Юрія Свідерського, військова медицина принципово відрізняється від звичайної:
– За великим рахунком, ми не лікуємо людей у звичному значенні цього слова. Ми рятуємо їх життя.
Однак, жоден медик-волонтер не може вплинути на кількість поранених на полі бою бійців. Медикам та санітарам тільки залишається, що оперативно, а головне, вправно та швидко забезпечити умови для подальшої евакуації постраждалих у шпиталі. У таких випадках лік іде на хвилини. Ось тому, щоб врятувати якомога більше життів нашим воїнам, є лише один стовідсотковий вивірений шлях – слід займатися тренінгами серед рядових бійців, вчити їх прийомів надання першої медичної допомоги. На цьому й зосередили свою діяльність «Білі берети».
За кілька місяців діяльності своєї організації, медики-волонтери стали найкращими інструкторами для тисяч українських бійців як на Сході, так і у навчальних центрах за місцем дислокації військових підрозділів, добровольчих батальйонів. А ще вони охоче навчають правил надання першої медичної допомоги та самодопомоги мобілізованих, або ж навіть всіх охочих, зайнятих на виробництві, у бюджетних установах чи громадських формуваннях.
Дев’ятеро фахівців тернопільського загону «Білих беретів» працюють в основному у найгарячіших точках. Станиця Луганська, Щастя, Піски, Тоненьке… Дехто з них так і не наважився розповісти рідним і близьким страшних подробиць своїх «службових відряджень» – навіщо ж непокоїти тих, заради кого пліч-о-пліч з військовими боронять рідну країну від агресорів. До речі, навіть зі зброєю у руках, бо терористи ніколи особливо не зважали на всілякі міжнародні конвенції, а тому медики нерідко стають для них особливо «привабливими» мішенями.
– Узагалі ж, потрапивши на війну, опинився ніби в іншій реальності. Так, там страшно – і від того, що над головою свистять кулі та рвуться снаряди, і від побаченого та почутого між боями, – ділиться своїми враженнями Юрій. – Якось довелося рятувати взятого нашими бійцями у полон пораненого російського офіцера. «Вам, напевно, важко доводиться», – поспівчував він, запитавши, де українські спецслужби утримують у заручниках сім’ю, щоб я не втік з передової…
А ще «Хірург», бо саме так називають його бойові побратими, переконаний: якщо кожен, хто вміє та фізично може протистояти ворогові, нині заховає голову у пісок чи замкнеться у своїй «крайній хаті», то може статися так, що вже завтра окупанти увірвуться й до неї. Тому болісно реагує, бачачи, як іноді показний патріотизм здорових хлопців закінчується тоді, коли їм приносять повістки з військкоматів.
– Де б ти не був, де б не працював, а скрізь треба пам’ятати, що на сході країни тебе, твій спокій захищають українські воїни. Тож кожна, пролита ними у боях, краплина крові, має спонукати до активних дій в ім’я спільної перемоги. Можливо саме твоя частка, твій внесок у загальну справу можуть стати вирішальними, – намагається достукатися до сумління своїх земляків Юрій Свідерський.
У ці дні «Хірург» зі своїми тернопільськими колегами знову перебуває там, де сотні вояків найбільше очікують на їхню допомогу. Саме у таких екстремальних умовах найповніше проявляються високі моральні та професійні якості цих мужніх людей, які з ризиком для власного життя рятують життя наших захисників.
