Військовий з Тернопільщини Петро з позивним “Бампер” служить за контрактом в 128 окремій гірсько-штурмовій Закарпатській бригаді. Про п’ятирічну службу воїна написали на сторінці бригади.
У повідомленні йдеться, що спершу Петро служив служив тиловому підрозділі, а півтори роки тому перевівся в гірсько-штурмовий батальйон і став командиром відділення.
Перегляньте також:
- На фронті загинув молодий воїн з Чорткова Андрій Борух
- Паніка тільки шкодить: кадровий військовий про ситуацію на фронті
“У тиловому підрозділі мені було некомфортно, я не відчував, що приношу якусь користь. Тому перевівся в піхоту. Був кулеметником, працював з бельгійським кулеметом FN Minimi. До речі, “покемон” — кулемет модернізований Калашнікова, мені подобається більше, він простіший і надійніший”, — розповів військовий.
Боєць зазначив, що торік брав участь у контрнаступі, займався евакуацією поранених і загиблих побратимів. А коли лінія зіткнення стабілізувалася, то виходив на бойові позиції:
“Заходити на “нуль” можна тільки вночі через небезпеку ворожих дронів. Останні кілометри — пішки, бо техніку легко виявити й знищити. Кожен вихід дуже небезпечний, але товаришів на позиціях треба час від часу замінювати. Усе спорядження несемо на плечах. Я брав шість блоків води — це 36 півторалітрових пляшок вагою 54 кілограми, а ще броню, зброю, боєприпаси. З цим вантажем треба було пройти пішки приблизно три кілометри”.
За словами військового, він отримав поранення, коли разом з групою бійців ішов замінити побратимів.
“Нас виявив російський дрон і завис наді мною. Я не бачив нічого, бо була ніч, тільки чув, зробив крок уліво. У цей момент дрон скинув вибухівку і вона впала мені до ніг. Якби я не відступив, вибухівка впала би на мене. Вона сильно пошкодила праву ногу, я дав команду ховатися в укритті й сам біг 300 метрів до найближчої напівзруйнованої хати. Болю не відчував, був у шоковому стані. Зразу накинув турнікет, але затягнути не міг, допомогли товариші. Потім мене по-під руки тягнули до точки евакуації, а звідти – в стабілізаційний пункт”, — сказав воїн.
Петро розповів, що місяць лікувався у шпиталі, а далі два місяці був на реабілітації, тоді зміг побути вдома на Тернопільщині.
“Один із осколків так і залишився в нозі, тому міг перевестися в тиловий підрозділ бригади або, наприклад, піти служити в ТЦК. Але не захотів, а повернувся в свою гірсько-штурмову роту”, — зазначив боєць.
За словами військового, після поранення він не може йти на штурми й брати участь в бойових діях, тому допомагає товаришам із забезпеченням:
“У мене є молодший брат, він воює в іншій частині — десантно-штурмовій бригаді. Він теж кулеметник і теж отримав поранення. Але з ним усе гаразд, ми постійно на зв’язку”.
Від початку повномасштабної війни Петро отримав шість бойових нагород, в тому числі орден “За мужність” ІІІ ступеня.
“Цей орден для мене — несподіванка. Зізнаюся, що приємна. Найбільша мотивація — це рідні й близькі люди. Мені є за кого воювати й до кого вертатися після війни”, — розповів боєць.
