Вінничани вшанували Героя Небесної Сотні Сашка Капіноса, який впродовж останніх трьох років жив у Вінниці. Цього дня, 10 березня йому мало б виповнитись 31 рік. Вечір пам’яті проходив у обласній бібліотеці ім.. Тімірязєва.
Ввечері 18 лютого він отримав смертельне поранення, а вранці 19 – помер. Перед смертю говорив, що з ним все гаразд і «Ми переможемо».
Перегляньте також:
- У Тернополі водій вантажівки наїхав на 47-річну жінку
- Культурна еліта України підтримала Тернопільський мистецький коледж імені Соломії Крушельницької
Сашко родом із села Дунаїв, Кременецького району Тернопільскої області. Приїхавши у 2007 році на роботу у Вінницю він відразу заглибився у патріотичне життя міста: створив історико-краєзнавчу організацію «Сколоти», назва походить від стародавньої назви поселень, які раніше населяли наші землі. Саме силами цієї організації було вперше у Вінниці організовано молодіжне вшанування жертв голодомору. Сашко провів ряд заходів по підтримці української мови, вшануванню вояків ОУН-УПА, відновлював українські традиції. Збережені листівки показали присутнім.
Капінос був учасником мовного майдану проти закону Ківалова-Колісніченка, він один з тих, хто протримались найдовше. Також не дав побудуватись птахофермі на території його села, за що отримав авторитет у земляків.
Він весь час наголошував, що українці повинні бути господарями на своїй землі. Згодом Сашко довів свої слова, переїхавши на батьківщину він зумів переконати батька, брата та чоловіка сестри повернутись із заробітків та організувати сімейний бізнес.
У вільний час Сашко займався просвітництвом, грав на музичних інструментах: баяні, гітарі, сопілці, бандурі. Вів антитютюнову та антиалкогольну кампанію, облаштував у рідному селі спортзал для молоді, а також ініціював знесення радянської зірки із сільського будинку культури.
– Ми бачились з ним у Києві на Кобзарській трійці (фестиваль кобзарів – авт.), він туди приїхав щоб набратись навиків гри на старосвітській кобзі. Він жив Україною, і хоч життя його було коротким, воно сяяло, притягувало до себе інших людей, – пригадує подруга Сашка Олена Білоус.
– Звісно, біль переповнює серце від втрати такої людини. Але я не хочу, щоб ми плакали в цей день. Життя і смерть Сашка має надихати на нові дії і звершення, має вдосконалювати кожного з нас, слугувати прикладом для нових поколінь, – каже організатор заходу Володимир Барцось.
Наприкінці вечора учасники зібрали підписи під зверенням до Вінницької міської ради щодо сприяння у встановленні пам’ятної дошки на будинку де жив Сашко Капінос.
Нині в Дунаєві йому споруджено пам’ятник. Сусідня школа вже носить його ім’я. Функціонує доукомплектований спортзал, всі мрії героя – здійснились.
Фото Олександра Семененка
