Тернопільські волонтери жертвують собою, власним часом і грошима, відірваними від дітей, родин та життя. Кажуть, не можуть інакше, доки у країні неспокій і біда. І переконують: жодного разу не пошкодували про свій вибір і якби час повернути назад – вчинили б так само.
Перегляньте також:
- У Тернополі водій вантажівки наїхав на 47-річну жінку
- Культурна еліта України підтримала Тернопільський мистецький коледж імені Соломії Крушельницької
Волонтер Логістичного центру допомоги бійцям АТО Люба Вовк на Майдані була лише кілька разів. Каже, відчувала свою потрібність там. Розуміла, що занадто маленька і тендітна, щоб кидати бруківку і стояти на барикадах. Але усвідомлювала, що може чимось допомогти – бути тією краплею в величезному морі небайдужих українців. Хоча розуміла – на Майдані може трапитись будь-що, а дома залишились двоє маленьких дітей.
- Працювала зазвичай на кухні – прибирала, різала сало, мастила канапки, носила воду та готувала чай, – пригадує Люба Вовок про свою діяльність на Майдані. – Допомагала новоспеченим волонтеркам ставати частиною конвеєра.
Всі, як рідні брати
Найбільше вразив тоді жінку добре відчутний дух братерства. Всі разом, допомагають і підтримують один одного. Незважаючи на те, звідки ти приїхав, будь-кого сприймали за брата. Вразила рішучість українців в найгарячіші моменти.
Досі не може забути, як після перший подій на Банковій їхали з друзями-пластунами додому.
- Вони розповідали, що на Майдані був наш спільний друг-пластун Гартік – Віктор Гурняк, – пригадує пані Люба. – Він завжди примудрявся опинятися в найгарячіших точках. Працював там як фотокореспондент. Після цього завжди переглядала його фоторепортажі.
Саме Віктор став для жінки прикладом відчайдуха і патріота, який міг собою загородити друзів, знаючи, що бруківка летить в їхній бік. Згодом стежила за його репортажами з окупованого Криму і спілкувалась, як з досвідченим волонтером, коли лише робила перші кроки у цій справі.
- Саме тоді розпочав роботу Логістичний центр, а в Гартіка вже був великий досвід, – пригадує пані Люба. – Інколи він дзвонив і просив допомоги, частіше ми до нього – бо мав величезну базу перевірених контактів та інформації.
Останню зустріч з другом-волонтером Люба пам’ятає досі до деталей. Той подзвонив в останній день літа. Казав, везе продукти в зону АТО. Питав, чи можуть волонтери довантажити його бус, бо їде на Щастя.
- Ми якраз в той день машину відправили, тому і довантажити фактично було нічим, – пригадує пані Любов. – Але мали багато дитячих малюнків і послань. Гартік, як це почув, був на складі за кілька хвилин.
Тоді волонтерка побачила, як сильно – з часів Майдану – змінився Віктор Гурняк. Якось незвично швидко і суттєво подорослішав. А погляд… його проникливості не було межі.
Заради волонтерства покинула роботу
- Тоді я від нього дізналась, що він збирається добровольцем в АТО – чесно зізнаюсь – відмовляла, – Люба на мить зупиняється, опановуючи себе. – Але він просто віджартувався. Тоді ми прощались якось особливо. Обійняв мене міцно – як сестру. Навіть не усвідомлювала, що через півтора місяця Гартіка не стане.
Зараз її життя наповнене тепловізорами, “нічниками”, коліматорами, кевларами, розгрузками. Каже, ще кілька місяців тому навіть не підозрювала про існування таких слів. Тепер це частина її життя. Те, заради чого відмовилась від журналістики і краде час у своїх малюків. Але ті розуміють. І моляться та чекають перемоги. Бо тоді солдати перестануть гинути і мама весь час буде з ними.
Ірина Бєлякова
