Наприкінці XVIII століття, коли з’явилися кораблі з низькою осадкою, здатні обходити фарватер, москалики зорієнтувалися і задля убезпечення вирішили збудувати два форти. Для захисту Кронштадта 1801 року було завершено будівництво грандіозного форту з фронтом оборони 408 метрів. 66 гармат і мортир мали наводити жах на потенційного противника. Форт ледь не щороку вдосконалювали і доозброювали, аж поки потоп 1824 року не знищив «твердиню» к їбєній матері.
На основі трохи вцілілого західного бастіону почали відновлювальні роботи. Як наслідок, у 1834 році форт став ще «фортішим». Лише гармат він налічував 122 штуки. Але невдовзі після його коштовного відновлення інженери почали крутити носом. Мовляв, хуйня то повна, а не форт, бо дерев’яні форти ніхто в світі вже не будує. На переконання пішло майже 10 років, аж поки Ніколай І таки вирішив розхуячити дерев’яну і збудувати натомість кам’яну фортецю. Новозбудований форт із 171 гарматою було названо «Павєл І» на честь батька імператора.
Якусь роль форт відіграв під час Кримської війни, після якої його продовжували вдосконалювати. Але як тільки но вдосконалили, з’ясувалося, що темпи розвитку зброї у тих же ж англійців значно виперджали геній інженерної думки московитів. Дальнобійність нової артилерії робила форти на кшталт «Павла І» нафіг нікому не потрібними. Відтак форт, який без перестанку будували-перебудовували майже сто років пертворився на звичайний арсенал.
Але на тому «героїчна» історія форту не закінчилася. 1919 року сигналом до Кронштадського повстання послужив вибух на «Павлє І», після чого той зазнав непоправної шкоди і невдовзі був виведений із системи оборони.
Остаточно знищувати поковбашену твердиню не було потреби, тим більше, що вона ще мала більш-менш товарний вигляд і могла слугувати пам’яткою слави російської фортифікаційної думки. Хоча де там слава, і де там думка… Але красіво!..
Тільки вже у 1923 році форту настав несподіваний, але остаточний пиздець. 20 червня на форті із суто «туристичних» міркувань висадилися відпущені у звільнення матроси из лінкора «Паризька коммуна». Як не важко здогадатися, всі були в сраку п’яні.
Оглядаючи форт, матроси напоролися на міни, які якогось хера ніхто не оприходував. Тут же виникла жвава суперечка, чи вони робочі. Матросики виховано подискутували, начистивши один одному мордяки, після чого прийняли соломонове рішення для вирішення суперечки. Одну з мін просто підпалили. Вона, як і інші виявилася цілком робочою, внаслідок чого пішла детонація та виникла масштабна пожежа.
Матросикам настали прогнозовані кранти. Разом з фортом. На память від нього залишився лише кавалок стіни, який московити нині оберігають як нечувану пам’ятку. От тільки незрозуміло чого.
Роман Онишкевич
Коментарі
