Евакуація техніки на фронті: досвід Олександра Пацули
Головний сержант взводу евакуації 46-ї окремої аеромобільної Подільської бригади ДШВ ЗСУ Олександр Пацула з позивним «Фізрук» рятує те, що ще можна відновити. Військовий розповів про особливості роботи свого підрозділу на передовій.
Технічне забезпечення та специфіка евакуації
На озброєнні у взводу евакуації є різноманітна техніка: «Урали»-4320 КТ-Л, обладнані приладом для транспортування напівзавантаженням, тягачі Oshkosh, танкові та легкові трали, які перевозять колісну техніку.
- Основне завдання полягає в евакуації пошкодженої техніки від лінії зіткнення до більш безпечних ділянок.
- Безпосередньо попереду працюють «Урали», які обшиті антидроновим захистом, також на них встановлений РЕБ.
- Евакуаційний екіпаж нині становлять три особи: водій, такелажник, а також боєць із помповою рушницею.
- Саме «Урали» витягують техніку в тил, куди не долітають ворожі дрони, а там її вже вантажать на трали і везуть далі на ремонт.
«Наше основне завдання – евакуація пошкодженої техніки від лінії зіткнення до більш безпечних ділянок. Безпосередньо попереду працюють „Урали“, які обшиті антидроновим захистом, також на них встановлений РЕБ. Евакуаційний екіпаж нині становлять три особи: водій, такелажник, а також боєць із помповою рушницею, який прикриває евакуацію від можливої появи ворожих дронів», – розповідає Олександр Пацула.
При цьому важливо не тільки вивезти уражену техніку, але й не пошкодити її під час евакуації. Бо якщо врятована техніка не підлягатиме відновленню, то сенс евакуації втрачається.
«Тому намагаємося діяти обережно. Якщо у машини пошкоджені задні колеса, тоді вантажимо на „Урал“ зад і веземо на передніх колесах. Якщо навпаки, то веземо на задніх. Найгірше, коли пробиті колеса з одного боку. Тоді доводиться їхати з запасним колесом, щоб забезпечити хоч одну робочу пару. Зрозуміло, що міняти колеса на техніці на передку дуже і дуже не просто», – зазначає «Фізрук».
Нині на Oshkosh встановлюється захист, щоб його можна було використовувати ближче до фронту. Так само зараз ремонтується бойова ремонто-евакуаційна машина БРЕМ-2. Вона на гусеницях, що може стати в пригоді під час осінньо-зимового бездоріжжя.
Небезпека на позиціях та взаємодія з підрозділами
«Для ворога наші евакуаційні екіпажі – ціль № 1. Буває і таке, що окупанти, коли уражають якусь нашу техніку, то навмисно не добивають її, а вичікують, коли ми приїдемо її забирати, щоб накрити і нас. Ми це розуміємо, тому намагаємося ретельно планувати кожну операцію: звідки заїдемо, куди виїдемо, яку техніку рятуватимемо, який її стан», – розповідає Олександр Пацула.
За його словами, якщо раніше бойові підрозділи просто повідомляли приблизне місце знаходження підбитої техніки, а еваквзвод сам вже їхав на місце, то тепер схема роботи змінилася.
«Тепер ми тісно взаємодіємо з підрозділами, які втратили техніку. Їх бійці приводять нас на місце, розповідають про ушкодження, прикривають нас, поки ми працюємо», – каже «Фізрук».
За його словами, доводиться враховувати купу чинників: активність ворожих дронів, погоду, характер пошкоджень. При цьому більшість евакуацій здійснюється у світлу пору року.
«Вночі працюємо мало, бо для нас важливо орієнтуватися на місцевості, щоб не заблукати. Да і ворожі дрони зараз оснащені тепловізійними камерами, то добре бачать в темряві. Тому працюємо, коли видно, здебільшого вранці», – зауважує Олександр Пацула.
Курйози під час евакуації машин
Під час евакуації техніки час від часу трапляються і комедійні ситуації з плутаниною.
«Раз нам повідомили, що треба забрати пошкоджену „Івечку“ (бронемашина IVECO), кинули приблизний район, де вона стоїть. Ми виїхали, бачимо, стоїть „Івечка“, біля неї нікого немає. Ми її підчепили і доправили до ремонтного парку. За годину-дві до нас приїздить розвідка і каже, що ми забрали їх робочу „Івечку“, а пошкоджена стоїть трохи далі. Довелося цю повернути і їхати за іншою», – сміється «Фізрук».
У іншому випадку треба було евакуювати бронемашину.
«Ми виїхали на місце, знайшли потрібну бронемашину, максимально швидко зачепили її і повезли. А згодом виявилося, що цей панцерник належав морпіхам, які поїхали за своїми ремонтниками. Коли поверталися, то бачили нас, але лише коли з’ясували, що їх техніка зникла, тоді тільки второпали, що до чого і поїхали до нас. Повернули, звісно», – з посмішкою згадує Олександр Пацула.
Каже, що часто доводиться вирішувати нестандартні проблеми, тому і трапляється всяке.
Особливості роботи з різними типами техніки
На озброєнні бригади перебуває багато різної техніки, і бійці евакуаційного взводу мають знати тонкощі стосовного кожної машини.
«Колись нам треба було евакуювати бронемашину Wolf. Ну, ми поїхали на місце, дійшли до окопу, в якому сиділо двоє дядьків у віці. У них рація, РПГ, бінокль. Мы кажемо: „Нам треба он туди пройти, до Wolfа“. А дядьки кажуть: „Наша позиція остання, далі вже п.дори“. Але що робити, техніку треба рятувати, то ми рушили до бронемашини. А у Wolfа така особливість, що йому треба розгальмувати подушки на всіх чотирьох колесах, щоб можна було евакуювати. Ми одне колесо зробили, коли ворог нас помітив і став крити мінометом. Ми відступили. У наступні 2 дні потроху зробили наступні колеса і лише на четвертий день прискочили, зачепили той Wolf і вивезли. Причому так спланували маршрут, щоб не розвертатися, не втрачати час: заїхали одною дорогою, зачепили і другою дорогою виїхали. Мені більше підходить їздити, де можна трошки нерви полоскотати, а не сидіти, гайки крутити», – підсумовує «Фізрук».
За його словами, тонкощі є і в іншої техніки.
«Наприклад, щоб забрати британську бронемашину Husky, їй треба бампер відпустити правильно. А щоб забрати HMMWV – не можна чіпляти цепки за кільця, бо так можна пошкодити радіатор. Тому готуємо операцію, враховуємо все це, і такелажник, когда їде, вже знає, як і що він робитиме. Тому на місці час не втрачає, а для нас це найголовніше, бо чим швидше все зробимо, тим більше шансів не потрапити під ворожий удар», – каже Олександр Пацула.
У сержанта є досвід не тільки різноманітних евакуаційних операцій, але й стрілецьких боїв з ворогом.
«Це було влітку 2024-го року на Курахівському напрямку. Тоді ворог кидав великі сили на штурми, і була потрібна допомога в обороні. Ну, і я та командир другого відділення сказали, що підемо на позицію. Щоб показати приклад, мотивувати, бо ніхто ж не знав, як воно там.
Ми зайшлі аж на кінець села Максимільянівка, зайняли позицію. Штурми тоді відбувалися щодня, а то і двічі на день.
Джерело: АрміяInform