Двоякі виникають відчуття і думки, коли фільм про війну, що давно минула, дивишся під час війни сьогоднішньої, та ще й у бункері (хай це і «Бункер муз»)… Наприклад, укріплюєшся в думці, що добротне кіно, силою свого впливу, не поступається вишколеній армії, чи навіть перевершує її. Але політ цих думок обриває зв’язок із реальністю — з таким куцим кіноарсеналом, як у нас зараз, надійніше буде покладатися на силу зброї.
Та це “лірика”. Історичним же фактом є те, що пару днів тому невеликий, але мотивований гурт тернополян дивився фільм про маленьку, але горду Естонію періоду Другої світової війни. Події того часу у фільмі «1944» показано очима їх учасників-естонців, які воювали по обидві ворожі сторони — на боці німецької армії в Естонській дивізії (20 гренадерська) Ваффен СС, і в складі 8-го Естонського стрілецького корпусу радянської армії (РСЧА/РККА). Показано, зокрема, битву за лінію Танненберґ, що відбувалася у липні-серпні 1944 р. Приблизно у той же час, у бою під Бродами, в подібній ситуації опинилися й українці: з одного боку у складі Галицької дивізії (14 гренадерська) Ваффен СС, а з іншого — як бійці 1-го Українського фронту Червоної армії. Власне, відсутність українського кіно про цей історичний епізод і спонукала ініціатора кінопоказу, історика і краєзнавця Сергія Ткачова, звернутися до естонського кінематографу. Тим більше, що паралелей і схожостей набагато більше, аніж одна битва, а фільм, хоча і про війну — та далеко не лише про неї одну. Сергій Ткачов: “У фільмі без героїзації і без засудження показана доля нації. Доля Естонії через призму життя і смерті її солдатів — воїнів 20-ї гренадерської дивізії СС і воїнів Естонського корпусу Червоної армії. За часом, обставинами, діями, побутовими деталями, стосунками — фільм на 90% про Західну Україну. Тільки в Україні досі такого фільму не зняли.”
Перегляньте також:
- У Тернополі водій вантажівки наїхав на 47-річну жінку
- Культурна еліта України підтримала Тернопільський мистецький коледж імені Соломії Крушельницької
Естонці знімали «1944», зокрема й літом 2014 року, коли вже повним ходом ішла нинішня російсько-українська війна. І це достатнє виправдання, чому Україна не зняла подібне кіно того ж 2014 року. Та аж ніяк не пояснює, чому це не було зроблено у попередні 20 років. Не пояснює, чому найбільшій в Європі країні весь час щось заважає мати повноцінний кінематограф, й водночас країна, що — за територією і населенням — приблизно у 20 разів менша, на це спромоглася. Принаймні Естонії точно вдалося створити гідну кіноверсію подій Другої світової. Вдалося зробити це достовірно і цікаво, ба більше — зробити так, що цікаво не лише естонцям.
P.S. Свідченням того, що кіно таки варте уваги є і високий рейтинг IMDB: 7,2.
P.P.S. Наступна кінозустріч, як я розумію, — у понеділок, 15 cерпня, о 19 годині.
