Епідемія як бізнес-модель: чому в Росії масово знищують худобу

У російських регіонах — від Сибіру до Поволжя — розгортається масштабна криза у тваринництві. Під приводом боротьби з інфекціями (пастерельозом, сказом та ящуром) у фермерів масово вилучають худобу. Проте методи «оздоровлення» ринку викликають більше запитань, ніж сама епідемія.

Вибірковий карантин

Головна особливість нинішніх заходів — їхня вибірковість. Поки дрібні господарства зачищаються силовими методами за участю ОМОНу, великі агрохолдинги продовжують працювати без обмежень.

• Відсутність лікування: Замість терапії хвороб, які цілком піддаються лікуванню, влада обирає найжорсткіший сценарій — повний забій.
• Порушення процедур: Фермери заявляють, що тварин часто вилучають без належних ветеринарних експертиз, а саму «утилізацію» проводять із грубими порушеннями санітарних норм.

Куди зникає «заражене» м’ясо?

Попри оголошену небезпеку всередині країни, експорт російського м’яса до Азербайджану, ОАЕ, Туреччини та Німеччини не зупиняється. Виникає парадокс: якщо ситуація настільки критична, що худобу доводиться спалювати тисячами, то як ця продукція проходить міжнародний контроль?

Відповідь може критися в системі внутрішнього розподілу:

• Державний сектор: Продукція з регіонів, де офіційно діє карантин, продовжує надходити до шкіл та лікарень — туди, де контроль за якістю часто є формальним.
• Постачання армії: Значна частина худоби, яка за паперами проходить як «спалена», фактично відправляється на окуповані території України для забезпечення російських військових.

Економіка цинізму

Система виглядає як продуманий механізм перерозподілу ресурсів. Дрібний фермер, позбавлений власності, припиняє існування як економічна одиниця. Натомість держава отримує дешевий (або формально списаний) ресурс для армії.

Логіка проста: навіщо витрачати бюджетні кошти на реальну утилізацію, якщо можна спрямувати м’ясо в закриті канали споживання, де споживач не може поскаржитися на якість продукції. В результаті боротьба з епідемією перетворюється на інструмент збагачення великих гравців та розв’язання логістичних проблем військового забезпечення.