“Бути поруч” – девіз кожного військового капелана. Дотримується його і отець Віктор, що служить у 141 окремій піхотній бригаді. Духівник поділився тонкощами своєї непростої служби, тим що турбує душі захисників та секретом власної стійкості.
Отець Віктор поруч з воїнами ще з перших днів повномасштабного вторгнення. Надає їм свою підтримку у ті миті, коли Захисники потребують цього найбільше.
Перегляньте також:
- Тернопіль: зброя має бути – великий збір-лотерея 141 піхотної бригади
- «Доброволець Тернопільщини»: відбудеться ІІІ церемонія нагородження
“Кожного бійця вислухати, дати якусь пораду, навіть і пригорнути до себе, коли він у розпачі і в нього є сльози. Допомогти йому подолати отакі стресові бар’єри. Відвожу на реабілітаційний центр. Це в мені особисте виявлення, їх возити. Тому що п дорозі так само з ними спілкуюся” — ділиться він.
Отець Віктор є священником вже в третьому поколінні і віддав цій справі чверть свого життя. Піксель одягнув не вперше. Капелан сам прийшов до ТЦК 24 лютого 2022 року, відчуваючи – що мусить повернутись.
“Брав участь а Антитерористичній операції, на Світлодарській дузі. Звідти уже і почався такий мій, капеланський шлях спілкування з військовими. Так само я зараз тут з хлопцями, беру таку саму участь у захисті Батьківщини. Виконую свій священний обов’язок. І як священик, в духовному плані.”— розповів капелан.
Бійці до отця Віктора звертаються не лише за релігійними настановами. Комусь потрібна порада, комусь – аби просто почули і зрозуміли. Спілкуючись з бійцями, капелан пропускає крізь себе їхні тривоги та біль. Місія ця – не легка.
“Коли тут на очах гинуть хлопці, вони сприймають це дуже болісно. Тому що це більше як рідний навіть брат. Набагато більше. Їм це дуже тяжко. Вони разом, так воно лишиться на все життя. Хочемо ми цього чи не хочемо, війна нас затягує дуже глибоко. Кожне служіння – нелегке. Яка би там не була в кожного служба: служба обов’язкова, служба священнослужителя, інша сфера діяльності — вона не легка. Але воно з боку виглядає що дуже легко.” — каже отець Віктор.
На війні отець Віктор бачив як люди втрачали і знаходили віру в Бога. Йому самому допомагає втриматися невичерпний оптимізм. За будь яких обставин, він намагається не втрачати своєї посмішки.
“Я завжди посміхаюся, ну я такий. Таким мене створив Бог. Напевно мене це і рятує.” — констатує священик.
Ділитися своєю позитивною енергією, отець Віктор намагається і з оточуючими. Він ніколи не забуває, що головна мета будь якого військового капелана – бути поруч з бійцями.
