Нині Україна величезною мірою залежить від поставок західного озброєння – цього не заперечити. Є, звичайно, наші власні розробки й зразки, але без усіх отих “Javelin”, “HIMARS”, “Storm Shadow”, “IRIS-T” довелося б зовсім сутужно у двобої з озброєним до зубів агресором. Чому за 30 років ми дійшли до такого становища? Спробую дати свою, можливо, дещо суб’єктивну оцінку.
Історія нашої країни останніх десятиліть – це тернистий і нерідко болісний поступ на шляху до досягнення справжньої незалежності, це подолання спротиву явних і прихованих недругів (заждіть, супостати, ще отримаєте своє!), це … Але нічого, хоч важко нам, ой як важко, але все здолаємо, все витримаємо, бо ми – працелюбний і оптимістичний народ. Отож, закатаймо, браття і сестри, рукави – та й нумо до звитяжної праці! А вороги – щоб ви погибли до ноги!
Перегляньте також:
- Судитимуть тернополян, які за винагороду, підпалили військове авто
- Світла буде більше: графік виключення електрики на Тернопільщині 28 листопада
Приблизно таким міг би бути короткий опис новітньої української історії вустами якогось щирого (дуже щирого) патріота. Не заперечуючи повністю всіх перелічених моментів, додам від себе: історія України – це й історія дрібних крадіжок і великого розкрадання. Перші звили кубло серед нас всіх і виявляються в привласненні “липучими” руками всього, що погано лежить: гаманців, мобільних телефонів, кредитних карток з сумок роззяв-обивателів, велосипедів з коридорів, барсеток з автівок, довжелезних шматків арматури з новобудов, білизни з нижніх поверхів – словом, усього, що має хоч якусь цінність.
Велике ж розкрадання – це парафія “сильних світу цього”. Немає практично жодної програми на телебаченні, в якій тема кредитів з-за кордону не йшла б паралельно з обговоренням того, як швидко і як безсоромно їх розкрадуть. Вже й призабулися каламутно-темні історії з усілякими “Кольчугами”, начебто незаконно поставленими Іраку; сховалися у закутках пам’яті скромні самовихваляння одного з екс-міністрів оборони з приводу того, що лише при ньому пілоти почали реально літати, а прапрадідівські онучі в армії були замінені на шкарпетки. Також трохи забулося вже, що однією з пересторог, що їх висловлювали США, коли вирішували питання, поставляти чи не поставляти нам протитанкові комплекси “Javelin”, була: а чи не “заженемо” ми, бува, їх кудись “наліво”?
Днями ще раз переглянув зовсім непоганий американський фільм “Збройний барон” з Ніколасом Кейджем у головній ролі. Хто не бачив – раджу подивитися. В центрі сюжету – розповідь про нелегального торговця зброєю світового масштабу. У стрічці зачіпається тема недосконалості законодавства, яке дає змогу нечистим на руку ділкам відшукувати лазівки для “прокручування” своїх оборудок. Йдеться в фільмі і про неньку-Україну, причому далеко не в компліментарному плані. Зазначу: картина створена не путінською пропагандистською машиною, а американцями, начебто нашими нинішніми союзниками. Наведу, так би мовити, по пам’яті декілька закадрових монологів головного героя:
“Найкраща знахідка для торговця зброєю – незадоволена армія і величезна кількість озброєння”.
“Україна була не єдиною країною східного блоку з жебрацькою армією і надлишком зброї”.
“Їм там не до армії – вони зайняті чварами навколо президентської дачі в Криму” (мабуть, мається на увазі Форос).
“З падінням “залізної завіси” в одній лише Україні було вкрадено і перепродано зброї на 32 мільярди доларів”.
І ще один показовий штрих: “Зі східного блоку гайку не вивезеш без хабара, причому один хабар треба дати за гайку а другий – за болт”.
Скажете, від 1992 року, про який йде мова, збігло чимало часу і ситуація змінилася? Можливо – в тому розумінні, що методи і засоби здійснення крадіжок і розкрадань удосконалилися. Автомобільні злодюги тепер навчилися відчиняти двері за допомогою хитромудрих пристроїв зчитування кодів. Ну, а таємниці розкрадачів із вищих ешелонів сховані за стінами солідних офісів компаній і об’єднань. З портретами президента на стіні, іконою-оберегом на столику позаду і “показушно” виставленим на передній план “Кобзарем”…
Ігор Дуда
