До Тернополя з Чернівців привозили «Вовчиху»

Уперше побачив сценічну роботу колективу Чернівецького музично-драматичного театру імені Ольги Кобилянської. Днями буковинці привезли до Тернополя постановку «Вовчиха» за однойменною новелою з народного життя Ольги Кобилянської. Вже завчасу був упевнений, що отримаю не просто велике задоволення від вистави, а справжній каскад емоцій, вражень, роздумів, занурюся в прекрасний буковинський простір з давніми народними обрядами й звичаями, барвистим вбранням, чудовими піснями та музикою. До того ж – кому, як не буковинцям, сповна відчути значиме й багате українське слово та струни серця самої Ольги Кобилянської. «Вона – глибока, дає можливість працювати і фантазії, і душі», – твердить режисерка-постановниця «Вовчихи», народна артистка України Людмила Скрипка. І це пані Людмила вкотре довела у власній інсценізації буковинської драми за Ольгою Кобилянською.

Буковинські актори привезли до Тернополя не лише виставу «Вовчиха» за повістю Ольги Кобилянської, а й репліку, тобто точну копію памʼятника видатній письменниці, який постав у Чернівцях перед муздрамтеатром. Тож, можна сказати, що тернопільського глядача перед центральним входом до партеру зустрічала сама Ольга.

Безперечно, в театрі її імені, без творів буковинської царівни не обходиться репертуар жодного разу. Останні майже три роки тут не сходить зі сцени «Вовчиха», маючи до того ж велику популярність у глядачів. Уперше цю новелу з народного життя (так визначила жанр сама авторка) в Чернівецькому музично-драматичному театрі поставили в 1960-х роках. І повернулася вона на тутешню сцену наприкінці 2023 року, коли саме відзначали 160-річчя від дня народження Ольги Кобилянської та століття написання «Вовчихи». Хоча головна режисерка театру, народна артистка України Людмила Скрипка твердить, що справа полягає не надто у цих важливих датах, адже вона «завжди мала бажання поставити цей твір». Бо ж, який ще театральний колектив, як не з Чернівців, має доносити до всіх шанувальників Мельпомени, хто така Ольга Кобилянська й що таке Буковина! Тому вже зараз готують нову постановку за твором письменниці, але за яким саме наразі не розголошують.

Інсценізацію й постановку водночас «Вовчихи» зробила сама Людмила Скрипка. Щоправда, додала й деякі власні сцени. Мовить, Ольга Кобилянська – «глибока авторка, дає можливість працювати і фантазії, і душі». А ще пані Людмилу дуже хвилювала історія головної героїні в контексті теперішнього часу. Адже Зоя Жмут, яку з часом її чоловік назве Вовчихою, – передусім мама, нездійсненою для якої є мрія, аби її четверо дітей не працювали гірко на землі, стали багатими, а сама ж вона була «правдивою ґаздинею» та «правдивою панею» й усі заздрили її родині, при зустрічі на вулиці віталися, а відтак оглядалися й казали: «Жмути пішли». Та сліпа любов до дітей, марево багатства, непоступливість у своїх діяннях приготували їй цілком інше життя – сварки, непорозуміння у самій її сімʼї, що призводить, зрештою, до трагедії. Тому й режисерка-постановниця як жанр вистави «Вовчиха» визначила драмою, додавши ще означення «буковинська». Розуміємо, що географічно події розгортаються на Буковині, авторкою твору є письменниця з цього краю.

Тим часом режисерка-постановниця прагнула не просто на сцені переповісти складнощі життя і Зої, і її родини, а й допомогти глядачеві сповна відчути красу буковинської говірки, пісні, музики, вбрання, народних традицій, які глибоко закорінилися в цьому краю. Зокрема, у виставу органічно вкраплено сцени весільних звичаїв, а також повʼязаних зі збиранням врожаю, обжинками, переберією (Маланкою). Через усю постановку проходять чотири дівчини, на головах яких красується унікальний буковинський урочистий вінок з ковилою. Як пояснює Людмила Скрипка, ковила у сценічному розумінні – це повітря, головні убори – легкі й увесь час у русі. Отак і людська доля весь час у русі, плинна – то має нині таку барву, а завтра вже відсвічує іншою. Музичну канву «Вовчихи» теж створила сама режисерка. «Я міркую, як глибоко розкрити історію й завдяки музиці, що я хочу розповісти глядачу. Працюю з музикою на власних відчуттях, думці та вибудовуванні твору», – зауважує Людмила Скрипка. А ще вона тривалий час співпрацює з львівською художницею Наталкою Тарасенко, разом дбають про декорації, художнє оформлення сцени. У «Вовчихи» сценографія теж не може не вражати. Завдяки їй глядач відчуває весь селянський побут буковинців, сільськогосподарські справи. Звісно, сценічну палітру дуже вдало доповнюють також світлові та звукові ефекти.

Кожна сцена, дія у виставі, певна річ, по-своєму вражає. Але, як на мене, спалах емоцій (бачив сльози навіть на очах у деяких глядачів), особливий стан душі викликають хвилини прощання з батьками синів, яких кличе війна. «Який би я вояк, як би не йшов», – мовить один із синів – Янцьо, якому не поталанить-таки повернутися з далеких фронтових доріг. А поки що і він, і брат Юзько просять благословення в батька, матері йти захищати від ворога свою землю. Третій брат Микольцьо копатиме шанці. «Родичі чорніли з жури й жалю», – так написала Ольга Кобилянська й режисерка-постановниця зуміла донести цей біль сценічною мовою до глядача.

Узагалі, кажучи словами Людмили Скрипки, вистава «Вовчиха» поєднала на сцені минулий та теперішній часи, глядацькі емоції, відчуття й талант Ольги Кобилянської. Додам: і, безперечно, режисерську майстерність самої пані Людмили. А ще, зокрема, – вражаючу гру акторки Сніжани Кавулич, яка втілила образ Зої Жмут (Вовчихи). Коли режисерка призначала пані Сніжану на цю роль, мало хто сподівався, що саме вона буде Вовчихою. «Я не побоялася, тому що це талановита акторка, розумна. Вона намагається зрозуміти мене й це дуже важливо в роботі, тим більше – над такою складною роллю», – зазначила Людмила Скрипка.

Запитав у режисерки й про її особисте враження щодо сприйняття «Вовчихи» у файному місті. «Тернополяни дуже тепла публіка, щира й ця енергетика в залі дуже відчувалася. Це гріло душу акторам, тим більше, деякі з них свого часу  здобували акторський фах у Тернополі», – почув у відповідь.

Принагідно зазначити, що «Вовчиха» не лише мандрувала до Тернополя. 22 березня вже вчетверте вона зʼявиться на сцені столичного Національного академічного драматичного театру імені Івана Франка.

Микола Шот

Світлини із сайту Чернівецького муздрамтеатру