У тернопільському інституті післядипломної освіти пахне смаленим. Після нез’ясованих питань із гуртожитком, виникли претензії до новопризначеного керівника закладу. Самооборонівці впевнені, що він нав’язує послуги власної фірми освітнім закладам.
Перегляньте також:
- На Борщівщині чоловік перевозив 7 мішків тютюну “для себе”
- У Тернополі чоловік “знайшов” 100$. Тепер йому загрожує ув’язнення
Питання щодо законності роботи Тернопільського інституту післядипломної освіти в «Самооборони Майдану» виникло ще минулого року. Тоді профспілка вчителів поскаржилася громадським активістам, що два поверхи їхнього гуртожитку забрали, переселивши туди студентів музучилища. І вчителі, які приїжджають на підвищення кваліфікації в наше місто, змушені самостійно шукати собі житло. Та, як виявилося, це лише верхівка айсбергу, пригадує голова тернопільської «Самооборони» Іван Ковалик.
ІВАН КОВАЛИК, голова «Самооборони Майдану Тернопільщини»:
«Обласна рада спільно з інститутом і міською владою хочуть побудувати на території, прилеглій до інституту, житловий будинок, під так званий інвестпроект для того, щоб добудувати ще два поверхи інституту, де би вчителі могли вже проживати. Друга корупційна складова, яку ми виявили вже по ходу цього питання, це те, що теперішній в.о. директора Алілуйко Сергій Миколайович має комп’ютерну фірму, яка називається «Віват-сервіс». Він її зараз переоформив на членів своєї родини – Алілуйко Наталю. І, фактично, ми побачили, що цей інститут, заклад освіти, керівництво закладу використовує в бізнес-інтересах. Тобто, реалізовується комп’ютерна техніка саме з цієї фірми по навчальних закладах області».
Щоб з’ясувати, яка фірма постачає освітянам комп’ютери, «самооборонівці» скерували в інститут інформаційний запит. І вже тричі приходили в приймальню сьогоднішнього керівника закладу. Та щоразу не заставали його на роботі. Так трапилося і цього разу.
Розмова у приймальні директора інституту післядипломної освіти:
«– А директор є сьогодні? – Немає. – Немає сьогодні директора? А де він є? – Вийшов. – Куди вийшов? – Не казав куди. – Можете якось зв’язатися з директором, сказати, що до нього приїхали, коли він буде на місці, щоб ми могли з ним зустрітися? – Вікторія Станіславівна, тут з «Самооборони» прийшли. Подзвоніть, будь ласка, до Сергія Миколайовича, чи він буде, коли він буде. Хочуть Сергія Миколайовича. – Він на засіданні сесії обласної ради. – нема засідання. Сесія не відбулася. – Кажуть, що немає сесії. Наберіть його. Добре?»
Поки секретар розшукує директора, що так і не повернувся після сесії облради, яку ще годину тому розпустили через відсутність кворуму, ми оглядаємо техніку в кабінетах інституту. На одній із кафедр застаємо колишнього виконуючого обов’язки керівника закладу. Він пригадує, що комп’ютери оновляли рік тому.
Розмова з доцентом кафедри інституту післядипломної освіти:
«Рік. То ще я купляв ці комп’ютери. – А ви купували на весь інститут? Чи кілька? Чи оптом зразу? – Ні-ні. То на інститут закупляли, так. Виділялися гроші і ми закупляли».
Під час нашого візиту на комп’ютерах цього і ряду інших кабінетів інституту ми помітили наліпки фірми сьогоднішнього директора – «Віват-сервіс». Звідки вони там взялися, ніхто з працівників пояснити не може. Перенаправляють у бухгалтерію, оскільки вся документація по оплаті за техніку – там.
Головний бухгалтер інституту післядипломної освіти:
«Такої фірми «Віват-сервіс» ми не мали ні угоди, нічого ми не заключали. З «Віват-сервісом» в нас нічого не було. – А чому тоді наклейки їхні на техніці? – Я не можу вам сказати, я не розуміюся в тому. Ми закуповували комп’ютери дійсно в 2014 р., в грудні, ми їх ще не проплатили, на 85 тис.грн, гроші нам не дали, ми ще їх не проплатили за ті комп’ютери, але ми не в «Віват-сервісі» купляли. – А в попередні роки? – В 2013 р. ми теж закуповували, але тоже в «Віват-сервісі» не закуповували».
Що цікаво, на ксероксі у приймальні керівника наліпка директорської фірми зникла після останнього візиту «Самооборони». Проте майданівці ще встигли зафіксувати доказ на фото. Пояснити таке зникнення намагався юрист інституту. Та, як і його колеги, чіткої відповіді на питання не дав.
Розмова з юристом інституту післядипломної освіти:
«В мене на фотографії є на телефоні, от зараз вам покажу, була наліпка. Сьогодні ми приходимо в приймальню і, виявляється, що цієї наліпки нема, бачте, тут ще місце таке видно, ефективно віддирали. – І що? – Навіщо ці наліпки чіпали? – А як мені не подобається, то собі знімаю. – А чому ці наліпки взагалі з’явилися на комп’ютерній техніці цієї установи? – В нас фактично, бо лист цей, відповідь на ваш запит я готував, якщо на те пішло. Я давав відповідь на запит: в нас за державні кошти нічого не куплялося. – А за які кошти? – Якщо я, наприклад, в ремонт занесу в «Віват-сервіс» чи занесу в «Неотек» – де мені краще зремонтують, де дешевша ціна, там собі ремонтую».
Плутанина у новопризначеного юриста, як з’ясувалося, не тільки з місцем ремонту комп’ютерів і способом його оплати, а й з іншими господарськими питаннями навчальних закладів.
Розмова з юристом інституту післядипломної освіти:
«– Районні методичні кабінети перебувають в підпорядкуванні чиєму? – Я навіть не знаю. Методичні кабінети? В рад, наскільки мені відомо. – Що, що? – В районних або обласних рад. – Методичні кабінети, так? І які управління відповідальні за діяльність тих методичних кабінетів? – Ви знаєте, ви хочете сказати… Я ще всього не знаю. – А на якій Ви посаді працюєте? – Юристом працюю. – Юрист не знає взагалі функціонування закладу, з чого він складається, які підрозділи має?! – Я ще раз вам пояснюю: я тиждень працюю на посаді, я не можу знати все. – Ви єдиний юрист цього закладу? – Так. – А де Ви до цього працювали, якщо не секрет? – В районній державній адміністрації. – Також юристом? – Також юристом».
Та повернемося все-таки до директора інституту. За більш, ніж півгодини нашої екскурсії кабінетами, він вже мав би повернутися на роботу. Але й тут нас чекало розчарування.
Розмова у приймальні директора Інституту післядипломної освіти:
«Не додзвонились. Він в ОДА, наскільки мені відомо».
Через кілька годин ми спробували телефоном зв’язатися з директором інституту післядипломної освіти. Спершу зателефонували йому на роботу.
Телефонний дзвінок у приймальню директора інституту післядипломної освіти:
«– Альо! – Добрий день. – Добрий. – Можна Сергія Миколайовича до телефону? – А хто його хоче? – Журналісти. – Його немає. – А коли буде? – Він хворий. – Тобт,о він на лікарняному? – Так. – А з якого дня він пішов на лікарняний? – Ну я не знаю, я перепрошую. – Тобто, він сьогодні був на роботі? – Не було його зранку. Він зранку зразу поїхав в лікарню. Чи навіть не… Я навіть не знаю, якщо чесно».
На цьому надії не втрачаємо. Телефонуємо на мобільний пана Алілуйка.
(не відповідає)
Набирали ми номер Сергія Миколайовича і наступного дня.
(не відповідає)
На жаль, досі відповіді на запитання, звідки ж наліпки його родинної фірми на техніці очолюваного ним закладу, від Сергія Алілуйка ми не отримали. Проте готові зустрітися з директором інституту, як тільки він виявить таке бажання. , звісно ж, висловити його позицію в ефірі нашого телеканалу.
Наразі ж інформацію про ймовірні порушення керівництвом інститутом післядипломної освіти «Самооборона» передала в обласну прокуратуру.
