Дещо про фактор ініціативи

Ситуацію на війні часто можна проілюструвати простими побутовими прикладами. Отож, уявіть собі (хто пам’ятає) радянську комунальну квартиру. Майже комуністична радість від наявності спільної кухні та туалету. Мешканці – сімейні пари середнього віку, декілька бабусь чи дідусів, ціла купа дітлахів… Ну, і як водиться (яка ж радянська комуналка без цього?)  – свій  закоренілий п’яниця. Він і вносив, якщо так можна сказати, різноманітність у загалом спокійне і навіть трохи  сонне життя сусідів. То зчинить скандал на кухні, то закриється й засне на унітазі в туалеті, а то й ще гірше – бігає по квартирі з порожньою пляшкою й погрожує всіх “порішити”. Не проминав він нагоди і поцупити щось, що погано лежало. Або ж просто починав співати у своїй кімнаті, та так, що шибки дрижали. Дільничний, до якого періодично зверталися бідолашні мешканці квартири, сумлінно фіксував їхні претензії, навіть подеколи розмовляв зі зненацька протверезілим дебоширом, але здебільшого розводив руками: ну, ще ж не зарізав нікого, пляшкою по голові не вдарив, ну, верещить трохи, але ж не дармоїд – он працює на заводі… На нетривалий час “буревій” у комуналці стихав – до наступного вибрику невгамовного сусіда.

До чого це я веду? А до того, що ІНІЦІАТИВА в далеко не завжди безневинних дурощах завжди належала отому “алкашу”.  Від того, що в той чи інший момент завітає (точніше,  “встрілить”) у його захмелілу голову, залежав спокій мешканців квартири. Вони ж, бідолашні, вимушені були (пасивно чи трохи активніше) реагувати уже ЗА ФАКТОМ скоєного ним. “Ініціатива” – ключове слово в даному випадку. Те, що вона виходила від неадеквата – то вже інше питання. Прикро констатувати це, але здається, що нині Росія, як і той буйний і остогидлий усій комуналці сусід, здебільшого нав’язує нам свою ініціативу. Он нині тероризує регулярними ракетними обстрілами населення Харкова; не відмовилася й від наміру ще раз рушити на Київ… Ми ж наразі зосереджені на стримуванні натиску табунів отого часто згадуваного російського “гарматного м’яса”, а про рішучі наступальні дії, якщо не дуже помиляюся, не доводилося чути ще від початку червня минулого року, коли розпочинався задовго до цього і аж занадто  анонсований контрнаступ ЗСУ. Напевно, робиться це не від хорошого життя: через озброєння, з поставками якого відчутно затягує Захід, через труднощі з мобілізацією і т.д. Це – невесела реальність, яка переважає наративи про обов’язкову нашу перемогу.  Однак з історичного досвіду воєн відомо, що важко очікувати  на перемогу без оволодіння стратегічною ініціативою.

Не надто обізнаний в історії алкоголік з комуналки, так би мовити, емпіричним шляхом дійшов до схожого висновку і довгі роки примудрявся тероризувати сусідів по квартирі – аж поки, ощасливлений білою гарячкою, не сконав, завзято полюючи за хвостатими чудовиськами по кутках свого барлогу.

Хотілося б сподіватися, що  подальша доля Росії буде схожою на його кінець…

Ігор Дуда