День міста під час війни: святкувати не соромно, якщо пам’ятати для кого

Тернопіль відзначає День міста. На Співочому полі масові заходи, у парку Шевченка фестиваль, а в коментарях традиційне «хлопці в окопах, а ви тут танцюєте».

Через те, що тимчасово не живу в Тернополі, цього разу більше спостерігаю за всім через пости, новини, рілси та відео.

Так от, чи потрібні масові культурні заходи під час війни? Як на мене, так.

Людям треба іноді просто видихнути і перезарядити батарейки. У тому числі військовим, які приїхали у відпустку. І особливо молоді, яка спочатку через COVID, а потім через війну втратила добрячий шмат нормальної молодості. Згадайте себе у їхньому віці: дискотеки, вечірки, концерти, фестивалі. Чому вони мають від цього відмовитися?

Але принцип «або у війську, або для війська» ніхто не відміняв. Тому збори та підтримка війська на таких заходах сьогодні must have.

Друге питання – безпека. Не популістичне «а якщо прилетить?», а цілком практичне: якщо починається тривога, чи знають організатори, що робити? Чи достатньо поруч укриттів? Чи знають люди, куди йти?

І ще доступність. Якщо це захід для громади, то він має бути доступним для всієї громади: ветеранів після поранень, людей з інвалідністю, батьків із візочками.

Ну і невеличке спостереження з коментарів. Чомусь дуже багато тих, хто категорично проти масових культурних заходів в Україні, пишуть про це з Португалії, Канади чи Іспанії.

А, і забув дописати – не кожен масовий захід слід називати Фестивалем).

Максим Черкашин.