Під час одного футбольного матчу в штрафному майданчику виникла штовханина, кожен оборонець намагався “тримати” свого візаві з команди–суперниці, причому тримати в буквальному розумінні. Раптом серед цієї метушні пролунав застережливий вигук котрогось із захисників: “Сирота!”. При цьому він вказував рукою на хавбека суперників, який залишився без жодної опіки. Позбавленим будь-якої уваги. Самим – самісіньким.
Мене тоді зацікавила така оригінальна паралель між футбольним епізодом і гірким статусом дитини, котра втратила когось із батьків. Або ж обох одразу (хоча, заради об’єктивності, можна залишатися фактичним сиротою і при живих батьках). Безумовно, хтось може спробувати відшукати в сирітстві якісь позитивні сторони, мовляв, діти, позбавлені дріб’язкової опіки батьків, виростають самодостатніми, здатними самостійно приймати рішення. Але ж недаремно сирітська доля віддавна знайшла відображення у тужливих народних піснях. Не є це явище нормальним… Вельми актуальна ця тема для нашого суспільства, яке перебуває у доволі гнітючому стані зниження, висловлюючись науковим стилем, індексу загальнолюдських цінностей. І ще більше загострила її війна, коли число, принаймні, напівсиріт суттєво зросло. Вона періодично набуває гостроти, особливо після появи якоїсь зворушливої історії, пов’язаної з проявом людського благородства або ж навпаки – оприлюднення фактів бездушного ставлення до обділених долею дітей. Втім, позитивне западає в пам’ять надовго. Ще з 80-х запам’яталася фотографія з тодішньої “Комсомолки”, на якій була зображена подружня пара в оточенні п’ятьох щасливих дітей. Як виявилося, бездітне подружжя прийшло у дитячий будинок, щоб взяти на виховання малюка. А коли увійшли, до них з радісним криком кинулися одразу п’ятеро діток…Зупинити вибір на комусь одному виявилося подружжю понад силу, отож усиновили-удочерили всіх п’ятьох.
Звісно, попри всі негаразди, ми таки живемо у людському соціумі, який намагається оточити сиріт хоча б якимось мінімумом турботи. Діють дитячі будинки, інтернати, в яких працюють віддані своїй справі вихователі й педагоги. Зворушує мало не до сліз, коли чуєш, з якою любов’ю вони розповідають про своїх підопічних. На передсвяткові заклики “Подаруй дитині свято” відгукуються чуйні й небайдужі люди. Порівняно нещодавно, доводилося чути, ентузіасти з дитячого табору GeekWorld Camps організували благодійний збір коштів, щоб діти, батьки яких загинули на війні, змогли відвідати літній табір відпочинку; благодійники-волонтери передали вихованцям Тернопільського дитячого будинку одяг і продукти. Та все ж, коли таким юнакові чи юнці настає пора вступати в доросле життя, вступати без допомоги і порад батьків, вони часто нагадують оттого забутого у штрафному майданчику гравця, якого на футбольному сленгу звуть “сиротою”. Залишеного поза всякою увагою. Без жодної опіки. Самого-самісінького…
Ігор Дуда
